Китай і Росія – чи варто Заходу боятися їхнього зміцнення?

Відразу дві впливові німецькі газети присвятили коментарі Китаю та Росії, а саме – зростанню впливу цих країн на міжнародній арені. Так, у Frankfurter Allgemeine Zeitung з цього приводу читаємо:

Китай простягає руку за африканськими копалинами, Китай забезпечує собі поставки південноамериканської міді, Китай інвестує в Америці. Росія долучається до Європейського аерокосмічного концерну EADS, російські державні фірми вивчають можливість купівлі енергопостачальників у ЄС. Західні політики та бізнесмени не так представляли собі глобалізацію. Вони здивовані швидкими темпами, якими колишні планові економіки їх наздоганяють, і тепер думають про захист. Правляча в Німеччині партія ХДС прагне заборонити інвестиції фірм, за якими стоять іноземні уряди. Державні компанії не повинні стати найважливішими гравцями на світовому ринку, каже прем’єр-міністр федеральної землі Гессен Роланд Кох і попереджає: Німеччина може на собі відчути, що таке керований державою капіталіст на службі Кремля, -

пише Frankfurter Allgemeine Zeitung і далі зазначає:

...Було б неправильно підозрювати всіх іноземних інвесторів, що перебувають у державній власності. Треба вирішувати в кожному конкретному випадку окремо, хоча постає питання – за якими критеріями. Ясно, що демократи чистої води не завжди походять з Росії. А як ставитися до державних фондів з арабських країн, де теж не була придумана демократія? Вони вже не перший рік бажані акціонери німецького концерну „Даймлер”. Можливо, тут варто застосовувати принцип рівних можливостей. Якщо Китай і Росія відкриють доступ іноземним інвесторам, як вони хочуть цього для себе на Заході, це вже було б досягненням. Але поки в Росії зневажатимуть права західних акціонерів, примусово забиратимуть власність, і поки Китай не почне поважати інтелектуальну власність, міжнародна спільнота ставитиметься до цих автократій з підозрою, - пише Frankfurter Allgemeine Zeitung.

У берлінській газеті Die Welt вміщено коментар політолога, професора Домініка Мойсі, який працює у Варшаві:

Якщо дивитися поверхово, то може виникнути враження, що Росія і Китай ідуть однаковим шляхом, коли гордо проголошують про „повернення” на міжнародну арену. Для ... Китаю це означає знову отримати те історичне значення, яке ця країна втратила 200 років тому... Таке почуття власної гідності ґрунтується на вражаючих економічних досягненнях, що стали можливими не завдяки природним ресурсам, а завдяки продуктивній та творчій праці... Росіяни не сумують за „холодною війною” як такою, але за місцем на міжнародній арені, яке вони втратили... На відміну від китайців, росіяни не створюють економічного добробуту, а задовольняються експлуатацією природних ресурсів... Звичайно, може так бути, що в оцінках Росії та Китаю Захід, і передусім європейці, відчувають різні емоції. „Ми” схиляємося до того, щоб вимагати від Китаю менше, ніж від Росії, бо Росію ми (принаймні в культурному плані) сприймаємо як „європейську” країну. Тому культура фізичного насильства й словесних провокацій, яка зараз закріпилася в Росії, дуже непокоїть Захід. А от ситуація в Китаї сприймається як щось дуже далеке, якщо не сказати байдуже, - констатує в Die Welt професор Мойсі.

На завершення – уривок зі статті у німецькій Süddeutsche Zeitung про участь екс-канцлера ФРН Шредера у недавній конференції „Ялтинська європейська стратегія”, що була присвячена зближенню України і ЄС:

На Ялтинській конференції Шредер взяв на себе роль присутнього там же російського посла Черномирдіна, якого екс-канцлер назвав „добрим старим другом”. На європейські прагнення України Шредер виділив три хвилини свого виступу. Він зробив це професійно, сказавши, що Німеччина давно має інтенсивні відносини з Україною і підтримувала процес реформ. Але потім Шредер поміняв тему конференції на свій розсуд і почав палко агітувати за Росію. Російський посол Черномирдін не зробив би цього краще... З точки зору Шредера, його виступ був вдалим. Він наголосив на важливій ролі Росії в Європі й домігся того, що в Лівадійському палаці про його промову багато говорили.

Огляд преси підготував Роман Гончаренко.