Китай: майбутньому країни не до іграшок
3 вересня 2007 р.
Звичного розподілу на групи в цьому закладі немає. Старшим - п’ять років, молодшим, що ледве навчилися ходити, виповнився один. Після короткої перерви наступна дисципліна: арифметика. Тепер завдання складніше: цифри спочатку треба назвати англійською, а потім уже китайською. Але справжнє навантаження для розуму ще попереду: комп’ютерні курси. І знову-таки для всіх разом, тобто, для малечі теж. Стіни коридорів та кімнат у „Золотій колисці” завішані таблицями зі складами, словами, арифметичними вправами з простими числами. Малюнків із зображеннями героїв казок чи мультиків тут не знайдеш. Іграшки теж підібрані відповідним чином – абетки на кубиках та м’ячиках, конструктори. „Кожна річ в оточенні дітей повинна мати сенс”, - пояснює засновник садка Ченг Х’яо:
„Навчання в такому ранньому віці розвиває нервові контакти в мозку. Вони стають еластичнішими, а для подальшого життя це неабияка перевага. Ми прагнемо, щоб голови наших дітей були вкомплектовані, так би мовити, процесорами найновішого покоління. Спроможними впоратися з будь-якими потоками інформації й такими, що не виходитимуть із ладу до глибокої старості.”
Концепція, завдяки якій колишній дитячий лікар домігся чималого фінансового успіху: його мережа „навчальних фабрик” налічує сьогодні 150 садків. Випробувані засади Ченг Х’яо планує тепер застосувати й у гімназіях, де виховуватиметься майбутня еліта Китаю, від якої залежатиме головне - подальше економічне процвітання країни. ...Трирічний син бухгалтерки Лью будь-що має належати до цієї категорії, тому більшу частину свої зарплатні жінка переказує на рахунок „Золотої колиски”:
„У Китаї дуже багато дітей, і всі батьки, звичайно, воліють, щоб з них виросло щось путнє. Конкуренція надзвичайно жорстка. Ми шукали дитячий садок, у якому наш син не гаяв би часу. Перші ієрогліфи він вивчив, коли йому ще й року не виповнилося. Сьогодні Чжан опанував уже 500 знаків і може сам читати книжки. Зрозуміло, лише найпростіші історії. Але для трьох років це зовсім непогано.”
Розпорядок дня над ліжком п’ятирічної Дань Су нагадує календар менеджера. Встає о шостій. Поки дівчинка чистить зуби, мама зачитує вголос нові англійські слова. Коли вдягається – повторення вчорашніх. Поріг „Золотої колиски” Дань Су переступає о сьомій, забирають її з садка о сімнадцятій. Потім везуть на заняття з фортепіано, гімнастики чи малювання. А ввечері треба впоратися з тим, що задали додому. Вільний час графіком не передбачений - як і для більшості чад честолюбних китайських батьків. Телевізор не заборонений, але:
„У мене так багато домашніх завдань, що його сама не хочу його вмикати. Та якщо є хвилинка, я охоче дивлюся фільми по телевізору. Вихідними я повинна читати й читати. Але є дуже цікаві книжки. Тоді я забуваю, що ніхто зі мною не бавиться...”
За матеріалами німецьких ЗМІ