Запашне мистецтво

Запах червоного вина, свіжого хліба чи близької весни – усім цим ми завдячуємо нашим носам. Щоправда, нюх у ієрархії нашої цивілізації вважається нижчим з відчуттів, набагато нижчим за зір чи слух. Ще Дарвін та Фрейд розцінювали нюх як примітивну діяльність живої істоти. Як наслідок – людство розучилося нюхати вважає учена, а тепер і митець Сіссель Толаас з Берліна. Раніше 46-річна норвежка вивчала лінгвістику, математику та хімію. А тепер вона колекціонує запахи і перетворює їх на мистецтво. У колекції Сіссель – уже майже сім тисяч запахів, дбайливо запаковані у маленькі, повітронепроникні алюмінієві ємкості.

«Питання лише в тому, чи хочете ви тренувати свій ніс. У нашому суспільстві є багато запахів. Але проблема в тому, що найбільше, на що ми спроможні, аби описати їх, це сказати: це пахне гарно або це пахне погано».

Сучасна людина, каже Сіссель, є повним анальфабетом у справах нюху. Безліч штучних запахів заполонили наше сьогодення у вигляді гелів для душу чи дезодорантів. Лише діти, переконана митець, здатні нюхати по-справжньому. Так, немовлята безпомилково впізнають за запахом маму. Запах визначає ідентичність.

«Толерантність пов’язана з носом. Ще Джордж Оруелл писав: ти можеш бути толерантним на всіх рівнях, але ти не можеш стояти поряд з кимось, від кого погано пахне. Так воно і залишилося».

Саме тому чужих, які інакше пахнуть, часто сприймають як таких, що пахнуть погано. Приміром, африканців у Європі чи європейців у Африці. Однак Сіссель переконана, що немає жодних об’єктивно поганих запахів. Люди не пахнуть краще чи гірше – вони просто пахнуть інакше.

«Нюх – це дуже чутлива сфера. На підставі цього люди засуджують інших без якихось на те причин».

Особливо пахне той, кого опановує страх. Його тіло виробляє певний вид поту, і його Сіссель використовує для свого мистецтва. У Пекіні вона демонструвала білу стіну, просякнуту потом чоловіків, які мають різні фобії. Їхній піт Сіссель отримала шляхом складних хімічних експериментів. Якщо пошкребти таку стіну, активуються молекули, які несуть запах, і відвідувачі можуть відчувати запах поту наляканих чоловіків.

«Як малюють фарбами, так можна і запахами створювати нюхальні образи. Як нотами пишуть музику, так ароматами можна писати картини запахів».

До речі, навіть спецслужби зацікавилися дослідженнями Сіссель. Після виставки у Бостоні вона отримали запит від ЦРУ, чи не могла б вона чітко визначити, як пахнуть терористи. Запах тіла замість відбитків пальців. Однак Сіссель відповіла «ні». Вона каже, що це небезпечно і порушує людську гідність.