Звільнення "Бухенвальду". Вісімдесят років потому

Місце, де стоять споруди, помітно виділяється на тлі ландшафту. Густо вкриту лісом гору Еттерсберг (Ettersberg), що розташована поблизу культурної метрополії Веймар у Тюрингії, видно здалеку. Здавалося б, ідилічна місцевість.

Тут було пекло на землі

Але це місце не ідилії, а місце жаху. Нагорі, на плато Еттерсберга, висота якого сягає приблизно 480 метрів, був розташований один із найбільших концентраційних таборів націонал-соціалістів на німецькій землі. "Бухенвальд" (Buchenwald), коли його було тільки створено 1937 року, отримав початкову назву "Еттерсберг". Однак жителі Веймара висловили протест, оскільки назва занадто сильно асоціювалася у свідомості людей з ім'ям Ґете. Тому в підсумку табір отримав ту назву, під якою його зараз знає весь світ.

З 1937 до 1945 року нацисти ув'язнювали тут, у концентраційному таборі "Бухенвальд", політичних противників, комуністів, гомосексуалів, в'язнів з інших країн, євреїв, ромів і сінті, свідків Єгови, неугодних представників церкви.

"Бухенвальд" - це було пекло, одна з численних складових націонал-соціалістичної машини смерті. У системі "Бухенвальду" страждали близько 280 тисяч ув'язнених. До цієї системи належали концентраційний табір на Еттерсберзі та понад 50 невеликих зовнішніх таборів, більшість із яких була в місцях розташування важливого для війни виробництва.

У "Бухенвальді" до квітня 1945 року загинуло близько 56 тисяч осіб, більшість із яких євреї. І тільки наближення завершення Другої світової війни в Європі принесло звільнення. Коли 11 квітня 1945 року перші танки американської армії підійшли до концентраційного табору, ув'язнені, які наважилися на опір, повстали. Вони не дали втекти численним солдатам з вартової служби СС.

Після закінчення війни Тюрингія відійшла до частини Німеччини, яка була окупована Радянським Союзом. Радянська влада незабаром почала використовувати територію "Бухенвальду" як один зі своїх "спецтаборів". Після передачі території "Бухенвальду" СРСР у серпні 1945 року в ньому було організовано спецтабір №2 НКВС. Радянська влада ув'язнювала в ньому переважно місцевих керівників фашистської Націонал-соціалістської німецької робітничої партії (НСДАП), поліцейських або власників підприємств, які раніше використовували примусову працю. Аж до 1950 року тут загинули, ймовірно, ще близько семи тисяч осіб.

Свідків того часу залишилося небагато

Минуло вже вісім десятиліть. І тепер, як і у випадку з кожною пам'ятною датою, яку віддаляють від нас багато десятиліть, доводиться констатувати, що небагато залишилося свідків того часу, які перенесли жахи нацизму і залишилися живими. Але ж трагічні спогади тих, хто пережив жахи "третього рейху", допомагають зберігати пам'ять про історію. Тому дедалі важливішими стають цифрові технології.

6 квітня в музейному комплексі на місці колишнього концтабору "Бухенвальд" відбулася церемонія на честь 80-ї річниці його визволення. У пам'ятних заходах взяли участь десять колишніх в'язнів концтабору з Німеччини, Білорусі, Франції, Ізраїлю, Румунії та Швейцарії. Історик Єнс-Крістіан Ваґнер (Jens-Christian Wagner) керує Фондом "Меморіал Бухенвальд і Міттельбау-Дора". В інтерв'ю DW він підкреслює, що йдеться про людей, які пережили жахіття концентраційного табору "Бухенвальд" і здатні ще вирушити в дорогу, щоб узяти участь у пам'ятних заходах, присвячених вісімдесятиріччю від дня його визволення.

Читайте також: Капо та їхнє "вовче суспільство" у "Бухенвальді"

Єнс-Крістіан Ваґнер згадує про святкування шістдесятиріччя з дня визволення концтабору 2005 року. Тоді, за його словами, гостями були приблизно 500 осіб, які пережили жахи концтабору. А 2015 року, до сімдесятиріччя знаменної дати, прибули вже тільки 80 свідків того часу похилого віку.

Серед тих, кого десятиліття тому в день пам'яті супроводжувала DW, був 92-річний Ед Картер-Едвардс, колишній льотчик. Його літак канадських військово-повітряних сил був збитий влітку 1944 року під Парижем, після чого він потрапив на три з половиною місяці в "Бухенвальд". "Вони поводилися з людьми як із тваринами", - розповідав він і згадував зі сльозами на очах імена друзів, які не пережили жахи концтабору. Ед Картер-Едвардс помер 2017 року.

Напередодні церемонії з нагоди 80-ї річниці визволення "Бухенвальду" дискусію викликало запрошення ізраїльського філософа Омрі Бема. Його публічно розкритикував посол Ізраїлю в Берліні Рон Просор. У підсумку організатори відкликали запрошення філософу. Однак у промові 6 квітня експрезидент Крістіан Вульфф (Christian Wulff) став на захист Бема, назвавши його "захисником загальної людської гідності, який прагне справедливості, взаєморозуміння і примирення".

Популярність АдН вселяє тривогу

"Ми всі відповідальні за те, щоб підтримувати пам'ять про минуле", - каже керівник фонду Єнс-Крістіан Ваґнер. Йдеться про те, щоб займати чітку позицію і протистояти расизму, правому екстремізму та антисемітизму.

Єнс-Крістіан Ваґнер зачіпає й актуальну політику. Він вважає "колосальною помилкою", що в дискусії про міграцію "демократичні партії підхопили висловлювання партії "Альтернатива для Німеччини" (АдН). За його словами, в результаті цієї дискусії ксенофобські наративи вкрай правої партії були "нормалізовані".

Регіон навколо Веймара у федеральній землі Тюрингія належить до тих регіонів Німеччини, в яких "Альтернатива для Німеччини" особливо вкоренилася. По всій Німеччині ця партія набрала на виборах до Бундестагу, які відбулися в лютому 2025 року, 20,8 відсотка голосів. У Тюрингії ж її частка становила 38,6 відсотка голосів - більше, ніж у будь-якій іншій федеральній землі. Після виборів до земельного парламенту Тюрингії у вересні 2024 року ця партія представлена там 32 депутатами з 88. Її фракцію очолює член ультраправої АдН Бйорн Геке (Björn Höcke).

Нині в усьому світі посилюються авторитарні та правоекстремістські рухи, зокрема й у Німеччині, підкреслює Єнс-Крістіан Ваґнер. "У цьому сенсі ми в Тюрингії - у центрі натиску", - каже він. Історик оцінює становище як "надзвичайно тривожне". "Ми довго вважали, що люди зробили висновки з уроків історії часів націонал-соціалізму", - зазначає він. Але на думку експерта, є небезпека, що ці висновки забудуться.

У середовищі АдН націонал-соціалізм і його злочини "постійно применшують", а дехто навіть "виступає з позиції прославлення нацизму", каже історик. За його оцінкою, дедалі менш явно проявляється свідомість того, наскільки фундаментально важливим для демократичних структур є критичний розбір нацистської диктатури.

Вісімдесят років потому

У місцях пам'яті на Еттерсберзі за межами власне меморіалу вже неодноразово завдавали пошкодження. У 2024 році на адресу Єнса-Крістіана Ваґнера надходили прямі погрози. Сьогодні співробітникам меморіалу часом доводиться побоюватися за свою безпеку. "Нам не слід давати себе залякати, але треба бути обережними", підкреслює історик. І це в Німеччині 2025 року.

У "Бухенвальді" нагадує про минуле і попереджає про те, що воно не повинно повторитися, великий меморіал з такими місцями пам'яті, як крематорій, місце для шикувань "Аппельплатц", "Дитячий блок" та "Інститут гігієни ваффен-СС". Фотографії табірних воріт із цинічним написом "Кожному своє" часто зустрічаються у ЗМІ. Годинник на невеликій вежі над ними завжди показує 15 годину 15 хвилин. 11 квітня 1945 року о 15 годині 15 хвилин для всіх, кого сюди ув'язнили нацисти, закінчилося пекло. Почався час свободи.

Меморіал 80 років потому: сіре каміння, вільні простори, окремі будівлі, по краях - бук і берези. За ними видно далечінь Тюрингії. Чи є тут місце, яке має особливе значення для Єнса-Крістіана Ваґнера? Він замислюється. Потім він згадує так званий "малий табір", тобто табір у таборі. Це місце, де померло особливо багато людей. Спочатку тут в ув'язненні перебували люди, яких примушували до підневільної праці. "Починаючи з лютого 1945 року це місце стало табором, де мучилися й помирали ті ув'язнені, яких переганяли до "Бухенвальду" незадовго до визволення концентраційного табору "Освенцім", - пояснює Єнс-Крістіан Ваґнер. За менш ніж сто днів аж до звільнення "Бухенвальду" тут загинули майже шість тисяч людей.

Невдовзі після 1945 року бараки знесли. За часів НДР, уточнює Єнс-Крістіан Ваґнер, "малий табір" заріс рослинами, він не відігравав особливої ролі в спогадах про той час. Тепер же тут можна побачити відкритий фундамент. "Це місце залишається місцем страждань і скорботи", - каже історик.