Якщо говорити про центри впливу на людей з метою невизнання за представницями і представниками спільноти ЛГБТІК (лесбійки, геї, бісексуальні і трансгендерні люди, інтерсекс та квір. - Ред.) людських прав, то в Україні їх можна визначити кілька.
"Руський мір" і радянський спадок
По-перше, це ідеологія "руського міра" та законодавство російської федерації*. За зверненням міністерства юстиції верховний суд* росії* ще восени 2023 року оголосив "екстремістською організацією" рух, якого юридично не існує, - "міжнародний громадський рух ЛГБТ", і заборонив його діяльність на території рф*.
Однак відсутність цього руху не стала на заваді російській репресивній машині. Російські судді у 2024 році розглянули не менше 131 справи за статтями адміністративного кодексу "про пропаганду ЛГБТ". А якщо згадати судову практику радянського союзу*, якою вочевидь надихаються російські судді, то статтю кримінального кодексу, де містилося покарання за мужолозтво, часто використовували проти дисидентів.
І "руському міру" вдається просочуватися на полі вихолощеної радянським союзом гомофобії навіть там, де, здавалося, інші його бур'яни уже викорінилися.
Так, під час похорону загиблого на війні Давида Чичкана - художника, бійця ЗСУ, людини дуже широких поглядів - командир загону Російського добовольчого корпусу кинувся на ветерана ЗСУ Віктора Пилипенка, бо той тримав у руках веселковий стяг. На заваді не стало навіть те, що веселку на похорон заповідав сам загиблий. Людина, отруєна "руськім міром", не може прийняти свободу і не має поваги до прийняття свободи іншими.
Гомосексуальні стосунки - і стосувалося це переважно чоловіків - в радянській системі координат ніколи не сприймалися як доросле рішення вільних осіб. Навпаки ішлося про катування, покарання, приниження, шантаж, контроль. І фактично таке ставлення ґрунтувалося на в'язничних правилах та спиралося на негласний тюремний кодекс.
Читайте також: Ганна Улюра: Гомосексуальність у сучасній українській прозі, або Райдуга, намальована простим олівцем
Святіше Папи Римського
По-друге, ідеться про церкву, і зараз я говоритиму про католицьку, бо я - римо-катиличка. Утоплених у гріху та девіантними вважає представників і меншою мірою представниць ЛГБТІК спільноти християнство. Біблія, Катехізис вказують на гріховність гомосексуальних стосунків. На гріховність, до речі, вказують і стосунки поза- і дошлюбні, втім, на них чомусь не так наполегливо і пристрасно зосереджуються зараз.
Натомість, коли йдеться про ЛГБТІК-спільноту (і причепом до них йдуть люди, що підтримують їх у правах), складається враження, що вони винні у порушенні абсолютно всіх заповідей.
Прикметно, що римо-католицька церква рухається у бік толерантнішого ставлення, особливо ці зміни були помітними за папства Франциска. Буде чесно зазначити, що Папа Римський Франциск, який пішов з життя як угодна Богу людина в перший понеділок після Великодня в 2025 році, мав ліві погляди, і це не могло не позначитися на його ставленні до певних рухів, людей і подій. Але римо-католицька церква не аж настільки залежить від Папи Римського - там є різні групи інтересів, впливів, свої ідеологи. І ця толерантність підтримувалася. Цього не можна сказати про Українську греко-католицьку церкву, тому що в цьому питанні церква послуговується більш православними постулатами.
Читайте також: Катерина Бабкіна: Парадокс толерантності по-українськи
Гомосексуали поруч з "нормою" і доброзичлива гомофобія
По-третє, є й люди скоріше консервативних поглядів незалежно від їхнього віросповідання, які транслюють гомофобію в різний спосіб і через різні причини. Вони, наприклад, вважають, що гомосексуали не можуть бути нормою, бо нормою є вони. Вони переконані, що гомосексуали перетворять на казна що дітей і родину. Вони заявляють, що у нас, мовляв, демографічна криза, а геї та лесбійки закликають до своїх неподобств і втягують у свої лави. Чи не найчастіше доводиться чути від них, що хай збоченським сексом займаються, але тихо і вдома, а не показують це дітям і не виставляються.
Секс взагалі є центральною темою в цьому несприйнятті. Люди часто далі сексу і не здатні уявити, що це - бути гомосексуалом. Їх уяву заполоняє сам гомосексуальний статевий акт. Власне, в Україні і досі до тілесності і сексуальності ставляться так: да упасі Боже, що вони ото сосуться? І закочують очі, коли це роблять хлоп і дівчина. А якщо хлоп і хлоп?! Неподобство! Про жінку і жінку в цьому контексті згадують чомусь зрідка. Може, тому, що це одна з популярних ліній в будь-якому порно? Утім, так чи інакше, навіть якщо йдеться про суто секс, то його роздивляються через призму насильства (на нас нападуть, нас угомосексуалять) та розбещення (перетворять нас на таке).
А є ще й різновид доброзичливої гомофобії. Ідеться про людей, які визнають і не приховують друзів-геїв, але постійно наголошують, що з друзями все нормально, вони поводяться дуже скромно і є дуже успішними.
Є й такі, хто каже, що проти геїв нічого не має, але геї дуже гучні і постійно щось вимагають, а в нас війна, та й пенсіонери отримують малі зарплати.
Читайте також: Ганна Улюра: Сім кольорів райдужного сучукрліту
Коли гомосексуальних людей поважають
Варто, звісно, нагадати, що державна політика, судова практика і законодавство України еволюціонують у бік визнання прав гомосексуальних людей на рівні з гетеросексуальними.
Уже є і рішення Європейського суду з прав людини про те, що на різних рівнях Україна винна гомосексуальній парі. Є і рішення українського суду, котрим встановлено факт спільного проживання Зоряна Кіся і Тимура Левчука однією сім'єю, тобто фактично їхніх шлюбних відносин.
Є проєкти законів із повагою до прав гомосексуальних людей, що набувають більшої важливості, коли всі ми живемо, а смерть дихає через плече. Тим більше, що багато ЛГБТІК людей воюють за нашу свободу і заслуговують не лише на повагу окремих людей, а на прийняття суспільства, церкви, визнання і законодавчі гарантії їхніх прав.
*Авторську орфографію збережено
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.