ВР посилила боротьбу з корупцією. Чим невдоволені активісти?

Верховна Рада України цього тижня проголосувала низку важливих для боротьби з корупцією законів. До теми боротьби з корупцією на тлі війни прикута особлива суспільна увага. Попри значні зусилля, докладені впродовж років для розбудови антикорупційної системи, то й діло лунають закиди у спробах її підірвати та послабити. Чому так відбувається? Чому громадські організації побоюються, що нове законодавство дозволить уникнути покарання за корупцію після звільнення з посади? Про це DW розпитала заступницю виконавчого директора київського Центру протидії корупції (ЦПК) Олену Щербан.

DW: Пані Щербан, Верховна Рада днями ухвалила у другому читанні законопроєкт № 13271-1, який стосується посилення відповідальності за корупційні правопорушення. Раніше Центр протидії корупції критикував його і заявляв, що він прямо протилежний назві і дозволить посадовцям уникнути покарання за корупцію після звільнення та звузить можливості для конфіскації майна корупціонерів. В чому основна проблема із новим законодавством?

Олена Щербан: Ми критикували версію (законопроєкту. - Ред.), яка була після першого читання. Там були положення, які не давали Національному агентству з питань запобігання корупції (НАЗК) проводити належним чином моніторинг способу життя і підривали цивільну конфіскацію необґрунтованих активів. Але до другого читання профільний комітет найгірші положення з нього виключив і зробив це саме через публічний тиск і розголос.

Тобто, спроби змінити, вихолостити антикорупційне законодавство та зробити його недієвим, тривають?

Таких спроб дуже багато, це стосується не тільки антикорупційного законодавства, а й кримінально-процесуального законодавства. Наприклад, є законопроєкт, яким депутати намагаються обмежити строк арешту активів, наслідком чого може бути те, що з антикорупційних активів зніматимуть арешт.

А ці норми про моніторинг способу життя високопосадовців, які депутати виключили з одного законопроєкту, включили поправками в інший, наприклад про реформування Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА), який розглядали наступного дня і на щастя, знову ж таки через публічний тиск, не змогли їх "протягнути" через цей закон. Але завжди є ризик, що ті правки, які не проголосували в попередніх законопроєктах, можуть проголосувати у наступних. Фактично щодня ми стикаємося з тим, що в парламенті є подібні законодавчі ініціативи, які можуть "вбити" кримінальний процес чи антикорупційне законодавство.

Отже, ніби яйця кладуть в різні кошики, так і депутати намагаються ці поправки провести через різні законопроєкти, сподіваючись, що десь таки спрацює?

Чи не кожного сесійного дня виникають подібні загрози. Це проста стратегія: якщо не вийде там, то спробуємо там. Ми систематично зараз це спостерігаємо. І дуже складно швидко це виявляти та оприлюднювати через непрозору роботу парламенту. Попри те, що ще в березні був ухвалений закон, який зобов'язує парламентські комітети проводити відкриті слухання, транслювати їх, викладати своєчасно документи, цей законопроєкт досі не підписав президент. І тому депутати пробують розкладати шкідливі правки в антикорупційне законодавство по різних законопроєктах, сподіваючись, що десь, в якомусь може хтось і не помітить.

А хто, на вашу думку, здебільшого, це може ініційовувати та лобіювати?

Зрозуміло, що на сьогодні більшість таких речей не робляться без погодження з Офісом президента. Український парламент, на превеликий жаль, вже пережив себе. Всі це розуміють. Велика кількість депутатів, в тому числі від провладної фракції, розуміють, що вони не потраплять в наступне скликання. І от сьогодні вони використовують свої повноваження та владу для того, щоб убезпечити своє майбутнє за рахунок цих законодавчих змін.

Цього разу їхні зазіхання були сконцентровані на цивільній конфіскації та моніторингу способу життя, бо ці законодавчі інструменти почали активно працювати та навіть є випадки, коли вдалося конфіскувати активи незаконно набуті чиновником. І депутати розуміють, що цей інструмент може їх наздоганяти в майбутньому, що він ефективний і гарно працює.

А в якому стані зараз взагалі антикорупційна система України і чому її постійно намагаються демонтувати або послабити?

Ключове завдання антикорупційних органів та інституцій, які сьогодні існують, - це притягнення до відповідальності високопосадовців за корупцію. Зрозуміло, і десь природно, що вища влада завжди блокує цю історію і намагається послабити як інституції, так і процедури, завдяки яким ці завдання мають виконуватися. За останні два роки таких "кейсів" з'явилося досить багато.

Рух "Чесно", підрахував, що понад 50 депутатів сьогодні або підозрювані, або обвинувачені, або вже мають вироки. З них більше 30 депутатів, яких притягають до відповідальності за корупцію - це якраз завдяки роботі Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) і Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (САП). За цих обставин законодавчі ініціативи, які виникають у парламенті - це, щоб в першу чергу себе захистити себе - як від теперішнього, так і від можливого в майбутньому переслідування. Система захищається і намагається створити чи зберегти інструменти захисту від антикорупційних правоохоронних органів.

Чи стосуються ці спроби демонтажу антикорупційної системи лише окремих інституцій, чи це більш системний тиск?

Влада побоюється системності та синхронності у боротьбі з корупцією. Моніторинг способу життя високопосадовці не дуже і боялися, коли цей інструмент був лише введений. Пізніше були призупинені перевірки, через повномасштабне вторгнення не подавалися декларації і можливості виявляти необґрунтовані активи чиновників через відсутність декларацій не було. Коли ця можливість з'явилася і відновилось декларування, всі зрозуміли, що це працює, тому що НАЗК разом із САП активно почали подавати позови і конфісковувати активи чиновників - гроші, авто, інше майно.

Всі розуміють, що якщо ти купив автівку чи квартиру за гроші, які не можеш пояснити, завтра її в тебе можуть забрати. Звісно, в цьому всі бачать загрозу, бо розуміють, що можуть втратити повноваження. Це природно, що вони захищаються. Але поки що ці останні спроби зробити законодавчі зміни не були ухвалені виключно завдяки реакції українського суспільства, завдяки критиці та запитанням до депутатів. І це єдина причина, чому ці норми не проголосовані.

Яким чином все це впливає на незалежність та ефективність роботи антикорупційних органів? Чи відчувають вони тиск, і чи страждає від цього їхня робота?

Звісно, це прямозалежні речі. Наприклад, коли свого часу НАБУ тільки почало стягувати на користь держави проблемні заборгованості за державними угодами держпідприємств, Конституційний суд визнав цю норму неконституційною. НАБУ одразу втратило цілий інструмент впливу, до того вигравши позовів на користь держави на мільярди. Потім згадаємо, як визнавали неконституційною статтю про незаконне збагачення та електронне декларування. Уявіть, що роки роботи антикорупційних органів просто банально були знищені. Були закриті десятки й сотні кримінальних проваджень по незаконному збагаченню, по брехні в деклараціях. І всю цю роботу після 2019-го, а потім після 2020-го щодо декларування, треба було починати з нуля.

Звісно, це системні речі, які впливають на ефективність. А потім з'являються питання: "А де ж результати? Де ж результати перевірок декларацій чи незаконного збагачення, де вироки?" Вони є, але їх дуже мало, тому що цей інструмент неодноразово підривали. Зараз на черзі була цивільна конфіскація. Вона була прийнята після того, як Конституційний суд скасував незаконне збагачення. Тепер її намагаються знищити законом, обмежити НАЗК у можливості знаходити такі активи. Це прямо впливає на ефективність антикорупційних органів і результатів боротьби з корупцією. І, звісно, це робиться, зокрема, для того, щоб показувати суспільству: "Ну, дивіться, ці органи нічого не роблять, нічого не досягають". Ніхто ж при цьому не каже, що банально знищуються інструменти і процедури, завдяки яким вони мали б ефективно працювати.