Уявіть собі клуб тиранів, автократів і диктаторів. Додайте до цього фотографії з нещодавнього саміту ШОС. Здається, це багато в чому одні й ті самі картинки. А тепер послухайте особисту розмову деяких учасників клубу. Не пресконференцію, а саме розмову "на ходу". Чи навмисно, чи випадково, але ми дізнаємося з уривків цієї розмови, про що вони насправді думають і чим переймаються. Про власне безсмертя!
72 роки - ще хлопчисько
Кадри, на яких Сі Цзіньпін, Володимир Путін і Кім Чен Ин йдуть в оточенні свити, цілком підходять для підручників політології, присвячених диктаторським режимам. Кім Чен Ин тут, звичайно, вирізняється молодістю, але ось двоє інших... 72-річні Путін і Сі обговорюють безсмертя. Російське державне агентство ТАСС делікатно пише "довголіття". Але не дайте їм себе заплутати. Ці люди мріють саме про безсмертя. Вони переконують один одного, що їхній вік - це лише початок. Їм мало тих десятиліть, що вони утримують владу в своїх руках. Вони хочуть більшого і вірять, що сучасна наука і технології дарують їм вічне життя. І Сі, і Путін розуміють, що для них це рівнозначно вічній владі.
Чи це не мрія будь-якого тирана і диктатора! Маючи перспективи жити до 150 років (а саме таку цифру згадує Сі) масштаби нинішніх подій, чи то репресії чи війни, втрачаються, дрібнішають і відходять на другий план. Вони мріють, що їм не потрібно буде шукати наступників, побоюватися стати "кульгавою качкою", зрештою, не потрібно буде прощатися з головним, що є в їхньому житті - безмежною владою в країні.
Читайте також: Китай на шляху до світового домінування
Життя Путіна і смерть всіх інших
Особливо страшною ця розмова виглядає на тлі війни, репресій і, загалом, ставлення до ціни людського життя в Росії. Путін - воєнний злочинець, і навряд чи розсудливі люди будуть з цим сперечатися. Але навіть до того, як він почав повномасштабне вторгнення в Україну, навколо нього нескінченно витав дух смерті. Від небажання рятувати моряків з атомного підводного човна "Курськ" і аж до вбивства головного політичного опонента, від зневаги до життів заручників у Беслані до демонстративного ігнорування жертв домашнього насильства - все це показує, що життя людини для Путіна нічого не означає. Важлива лише його власна влада і його власне життя.
Він готовий пожертвувати десятками, якщо не сотнями тисяч життів заради чого? У нього немає ідеології, у нього немає зрозумілих цілей, лише бажання правити вічно. І влада ця будується на страху і смерті. Логічно, що Путін хотів би зберегти такий статус-кво якомога довше. Він упевнений у власній безкарності, тож усі ці біотехнології та обіцянки вічного життя - не загроза дожити до міжнародного трибуналу, а шанс вбити і захопити ще більше.
Читайте також: Трамп звинуватив Китай, КНДР та Росію у "підготовці змови" проти США
Тріумф безнадії
Слухаючи, як Путін розмірковує про безсмертя, згадуючи розслідування про розробку "засобів проти старіння", здається, що нової "гонки на лафетах" (у радянській історії таку назву отримав період з 10 листопада 1982 року (смерть Брежнєва) до 10 березня 1985 року (смерть Черненка) у зв'язку з незвичною для СРСР швидкістю зміни політичних лідерів. - Ред.) ми не дочекаємося. Путін і його оточення явно мають намір жити якомога довше. Як часто в розмовах про зміну режиму ми чуємо, що єдина надія пов'язана з біологічним фактором, а не з (не)можливим палацовим переворотом або якимось зовнішнім впливом! Здається, і сам Путін вважає так.
Але якщо він і справді буде жити ще років так 20-30, що буде з країною? Яким виросте покоління, у якого цієї осені "Розмови про важливе" почалися вже в дитячому садку? Скільки вже людей в Росії не знають ніякої іншої влади, крім Путіна? Скільки ще буде росіян, впевнених, що репресії - це норма життя? Чи змиряться вони? Чи повстануть? А може, просто будуть жити, як їхні пра-пра-батьки, у двомисленні? Втішити себе тут можна лише двома моторошними банальностями. Але від того, що ці слова банальні, вони не перестають бути правильними. 1) Роби, що повинен, і хай буде, що буде. 2) Помер той, помре і цей!
Автор: Тетяна Фельгенгауер - російська журналістка, ведуча The Breakfast show і YouTube-каналу "Медіазона".
Коментар виражає особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle в цілому.