Експерт: Поки що не йдеться про оперативний прорив РФ

Полковник Маркус Райснер (Markus Reisner) - австрійський військовий історик, викладач військової академії у Вінер-Нойштадті. В інтерв'ю DW він прокоментував поширену на початку тижня українським аналітичним проєктом DeepState інформацію про суттєве просування російських військ на Донбасі. Ідеться про ділянку на північ від Покровська, поблизу міста Добропілля. У ЗСУ прорив росіян заперечують.

DW: Із початку тижня було безліч повідомлень про прорив російських військ у Донецькій області. Що ви про це думаєте?

Маркус Райснер: Якщо говорити дуже коротко, то, мабуть, слід спершу зазначити, що ми спостерігаємо прорив українських оборонних позицій. І він розширюється. За оцінками, вже до 13 кілометрів.

Але при цьому ми поки не можемо говорити про так званий "оперативний прорив". Це було б можливо, якби, подібно до прориву греблі, українські оборонні позиції поступово демонтувалися, а російські війська просувалися далі вглиб території. Поки цього не сталося.

Таким чином, на даний момент ситуація незрозуміла, але, в принципі, ми маємо очевидний факт - російські війська, як уже згадувалося, просунулися далі на північ. І там присутні російські військові, невеликими групами, але поки без важкої техніки. Це пов'язано, зокрема, з тим, що Україна намагається запобігти подальшому просуванню важкої техніки противника, активно використовуючи безпілотники.

Тепер усе залежить від того, чи встигне українська сторона швидко перекинути так звані "оперативні резерви", щоб блокувати це просування, а можливо навіть придушити його, оточивши російські війська.

Україна повинна була мобілізувати 18-25-річних

Ви кажете про український резерв. Але це системна проблема української армії: багато оглядачів пишуть, що людей занадто мало. Ви згодні?

Так, на жаль, це так, і мушу зазначити, що я кажу про це вже кілька місяців, починаючи з минулого року, коли Росія перехопила ініціативу. І відтоді вона на її боці. Це стало можливим тому, що Москва поступово перекидала на фронт дедалі більше особового складу і техніки. Але також і тому, що тиск з боку України, яку підтримує Захід, не був достатньо сильним, щоб по-справжньому зупинити наступальні дії Росії.

На мій погляд, Україна мала ще минулого року ухвалити рішення про мобілізацію 18-25-річних. Це дуже складне рішення, політичне рішення з далекосяжними наслідками. Але справа в тому, що Україні зараз, в принципі, потрібні солдати, ті, яких вона може мобілізувати.

Чому? Багато хто, очевидно, вважає, що в цій війні є суцільна лінія фронту з траншеями по обидва боки, або щось подібне. Але це не так. Оборона України будується на опорних пунктах. Це невеликі вузли оборони на певній відстані один від одного, які намагаються утримати фронт.

Українці, з якими я спілкуюся, кажуть, що російські військові, як вода. Вони знаходять кожну щілину і просочуються. І саме в цьому проблема, яку ми сьогодні бачимо. Вони просочуються крізь ці щілини між опорними пунктами і опиняються фактично за українськими позиціями. Українські війська часто не знають: простір позаду вже зайнятий противником? Чи можуть вони все ще утримувати свою позицію? Чи можуть ще отримувати боєприпаси або їм доведеться відступати, щоб уникнути оточення?

Росія намагається унеможливити оборону ключових міст

Куди може рухатися російська армія, якщо цей прорив збережеться? Дехто каже, що російські війська можуть продовжити рух у напрямку Краматорсько-Слов'янської агломерації. Чому це місце таке важливе?

Важливо розуміти, що російське оперативне командування можна розділити на три сектори. Є північний сектор - район між Сумами і Харковом. Є центральний сектор - район від Куп'янська до Запоріжжя. І південний сектор - від Запоріжжя до Херсона.

Якщо атаки Росії на півночі і півдні спрямовані на те, щоб скувати і розгромити українські сили, основна увага, тим не менш, приділяється центральному сектору з п'ятьма укріпрайонами: Куп'янську, Сіверську, Костянтинівці, Покровську і Новопавлівці. Що робить тут Росія? Вона, по суті, використовує ту ж тактику, яку ми спостерігали в останні місяці. Наприклад, під час української операції в Курську. Вона намагається підтримати наступ, широко використовуючи оптоволоконні безпілотники, таким чином порушуючи українську логістику. І це робить ці точки непридатними для оборони.

Ми абсолютно чітко бачимо, що російські війська намагаються, використовуючи захоплення в клешні за підтримки безпілотників, а також КАБи (керовані авіаційні бомби) та аналогічну зброю, змусити українців покинути міста, перекривши їм постачання і, таким чином, фактично зробивши їхню оборону неможливою.

Коли ми подивимося на ситуацію в центральному секторі, то побачимо, що тут розташовані кілька важливих вузлів і транспортних шляхів, які, по суті, служать життєво важливими артеріями української логістики. І тепер Росія намагається, просуваючись уперед, захопити якомога більше цих вузлів, якомога швидше або перерізати лінії, щоб позбавити українські підрозділи можливості подальшого постачання.

А якщо поглянути на Донбас, то Краматорськ і Слов'янськ - це два опорні пункти, два, можна сказати, міста-фортеці. І Росія, звичайно ж, намагається захопити тут велику територію, можливо, навіть повністю її оточивши. Чи вдасться їм це? Побачимо. Але саме в цьому, по суті, і полягає намір Росії, який вона намагається реалізувати з минулого року.

Це війна на виснаження

Що в цій ситуації можуть зробити країни, які підтримують Україну?

Я неодноразово підкреслював, що є просто ключові моменти, які необхідно реалізувати, якщо ми хочемо підтримати Україну і бути для неї корисними. По-перше, необхідно посилити протиповітряну оборону, щоб Україна могла захищатися від стратегічних авіаударів Росії.

По-друге, на оперативному рівні. Важливо розуміти, що це війна на виснаження: це критично важливо. Багато хто з нас не має уявлення, що означає вести війну на виснаження. Той, у кого більше ресурсів, той, у кого більше сили, фактично переможе, і все може статися дуже і дуже швидко. Відповідно, наявні солдати, наявні системи озброєння і наявні можливості відіграють вирішальну роль.

По-третє, на тактичному рівні видно, що російські війська неодноразово адаптувалися за останні роки і місяці і що багато їхніх бойових тактик є цілком розумними і відповідають певній логіці. Це означає, що виникла парадоксальна ситуація. З одного боку, у нас складається враження, що Росія абсолютно безглуздо жертвує своїми солдатами. Але з іншого боку, вони намагаються діяти дуже обережно на тактико-оперативному рівні. І важливо, щоб ми нарешті визнали це.