Військові про терміни служби: "Невизначеність - це найгірше"
11 квітня 2025 р.
"Це якийсь абсурд - ми боремося за майбутнє України, не маючи власного майбутнього. Ми боремося за свободу або смерть, але нам залишається лише смерть", - розмірковує Леся Ганжа, старша солдатка, операторка БПЛА в одній із бригад ЗСУ.
"Невизначеність - це найгірше", - підсумовує боєць з позивним "Кузя", головний сержант взводу БПЛА у 28-й окремій механізованій бригаді.
"Із такою мобілізацією нас ніхто не поміняє. Як я можу на це вплинути? Тож я змирився. Я тут, бо так треба" - каже Олександр Павлов, капітан, командир батареї управління та артилерійської розвідки у 110-й окремій механізованій бригаді.
Законопроєкт про демобілізацію
Демобілізація після трьох років у війську була передбачена законопроєктом про посилення мобілізації, який почали обговорювати з кінця 2023 року. Зрештою, у квітні 2024-го, парламентарі ухвалили закон, прибравши із нього визначення термінів служби - на прохання головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.
Тоді ж парламент зобов'язав міністерство оборони вирішити питання демобілізації протягом наступних восьми місяців. Але до кінця минулого року цього так і не сталось. А днями стало відомо, що міноборони розробило законопроєкт про терміни служби ще в січні.
Проєкт закону передбачав демобілізацію після трьох років служби, із яких 18 місяців - у зоні бойових дій. Проте цю ініціативу не підтримав Генштаб ЗСУ - адже в разі ухвалення закону зі служби звільниться значна кількість військових, "що призведе до суттєвого зниження укомплектованості особовим складом бойових військових частин", йдеться у відповіді міноборони на запит "УП". За інформацією джерел видання, йдеться про 108 тисяч військових, серед яких 14 тисяч офіцерів.
Очікування військових
"Аргумент, що нас немає ким міняти, вкрай інфантильний і перекладає відповідальність на тих, хто цю відповідальність і так проявив та продовжує проявляти, - вважає старша лейтенантка, командирка взводу БПЛА в одній з механізованих бригад ЗСУ, яка побажала залишитися анонімною. - Добровольці дали державі великий термін на вирішення проблем, повʼязаних із мобілізацією. Держава, на жаль, не вирішила їх і продовжує виїжджати на тих, хто везе і хто вже дуже втомився везти".
Військові, з якими говорила DW, не сприймали всерйоз обіцянки уряду і парламентарів вирішити питання демобілізації. "Я і не плекав надій", - визнає Андрій Зіменко, головний сержант 2-ї роти 21-го батальйону спецпризначення окремої президентської бригади.
На четвертому році повномасштабної війни військові стикаються із наслідками фізичної і психологічної втоми. Серед них - дезертирство і самовільне залишення частини, які набули загрозливих масштабів. Водночас проблему СЗЧ може вирішити наявність певних термінів служби, вважає Роман Городецький, майор, старший офіцер відділення психологічної підтримки персоналу 68-ї окремої єгерської бригади. "Це глобальне питання - визначення терміну перебування в зоні бойових дій і загалом в Збройних силах", - додає Городецький.
Читайте також: "Я підзарядився". Чому військові повертаються із СЗЧ
Реалістичні терміни відпочинку
На думку майора, в умовах нестачі людей, можна організувати лише часткові ротації. До прикладу, виводити батальйони на відпочинок, від одного до трьох місяців, почергово. "Якщо ми будемо виводити особовий склад хоча би раз на рік, усе кардинально зміниться. По-перше, покращиться ставлення самих військовослужбовців до своєї служби. По-друге, зменшиться кількість СЗЧ", - вважає Городецький.
Військові, з якими говорила DW, називають більші терміни, необхідні для відпочинку після трьох років у війську - від шести місяців до року. "Навіть можна інакше - людей, які відслужили три роки, переводити на інструкторів, у тил", - пропонує боєць з позивним "Кузя". "За часів АТО була практика піврічних контрактів, - згадує старша лейтенантка однієї з механізованих бригад. - Розумію, що з економічної точки зору для армії це не вигідно. Але я би дуже хотіла, щоби були хоча би річні контракти. Даю гарантію, що більшість повертались би у військо і кількість СЗЧ знизилась би".
Водночас капітан Олександр Павлов, командир батареї управління та артилерійської розвідки у 110-й окремій механізованій бригаді, не може уявити жодних реалістичних термінів служби і відпочинку. "Нам катастрофічно бракує людей. Немає не те що ким міняти, немає навіть кого міняти, - скаржиться командир. - Нашу піхоту вивели із зони бойових дій - на той момент укомплектованість була близько 20%".
Читайте також: "Де тонко, там і рветься". Чому РФ просувається на Донеччині
Зміни у підході до мобілізації
На думку Павлова, військово-політичне керівництво країни має змінити підхід до мобілізації - зокрема, мотивувати людей грошима. Як і чимало співрозмовників DW, він наводить приклад пілотного проєкту "Контракт 18-24". Добровольці віком від 18 до 24 років отримують виплату в мільйон гривень за укладення однорічного контракту, а після його завершення матимуть відстрочку від мобілізації на рік із правом виїзду за кордон та іпотеку під 0%. Майор Городецький із 68-ї бригади пропонує поширити цей проєкт і на 30-річних.
Наразі, на його думку, у ТЦК мають працювати рекрутери бригад, які будуть гарантувати мобілізованим службу на певних посадах. "Те, що зараз роблять ТЦК, не подобається не лише цивільним, а й нам, військовим, - каже боєць з позивним "Кузя" із 28-ї бригади. - Нам привозять людей, яких відловили і з яких тут немає толку. У кращому випадку він піде в СЗЧ, у гіршому - це потенційний 200-й". Крім того, на фронт не мають попадати чоловіки з серйозними проблемами зі здоровʼям, що наразі трапляється досить часто, каже Андрій Зіменко, сержант із 21-го батальйону спецпризначення. Він також звертає увагу на низький рівень підготовки і мотивації бійців після навчальних центрів.
"Основною причиною, чому люди не хочуть служити, називають некомпетентних командирів і відсутність чітких термінів служби, - каже старша лейтенантка однієї з механізованих бригад. - І якщо перше вирішується пошуком хорошого підрозділу, то ось друге, на жаль, має вирішити держава". Питання демобілізації тісно пов'язане з питаннями мобілізації, підсумовує Леся Ганжа, старша солдатка однієї з бригад. "Було би набагато легше провести мобілізацію, якби люди були впевнені в тому, що у них, крім війни, ще буде життя", - додає військова.
Читайте також: Підготовка новобранців ЗСУ: чи справді щось змінилося?
Відповідальність цивільних
Тим не менш, не варто знімати відповідальність за мобілізацію із самих громадян, вважають опитані DW військові. "Мені говорять, що мене нема кому замінити у війську. Але є купа людей, які ще не воювали, - зауважує старша солдатка Ганжа. - Я готова продовжувати воювати за Україну. Але я бачу, що багато людей, молодших і сильніших за мене, чомусь цього уникають".
Сержант Андрій Зіменко згадує, як спостерігав за чоловіками, що грали у футбол на стадіоні неподалік госпіталю, куди він потрапив із пораненням. "Я засік час - вони бігали 40 хвилин, без задишки. Коли я підійшов і сказав: "Пацани, давайте до нас, нам у спецпідрозділі якраз такі й потрібні", вони сказали, що хворі. А я би так 40 хвилин не відбігав - при своїх хворобах і в моєму віці".
Наразі українське військо складається із приблизно мільйона людей, нагадує старша лейтенантка однієї з механізованих бригад. "Невже в країні з населенням умовно 20 мільйонів, без мешканців окупованих територій та біженців за кордоном, так складно знайти мільйон людей на заміну вже мобілізованих?" - запитує військова.