Штурм "Маринівки": прикордонник про перші бої на Донбасі

"Ще під час Революції гідності ми розуміли, що далі ситуація буде тільки жорсткіше, проте до кінця не усвідомлювали, що поступить команда бойова тривога", - згадує полковник Державної прикордонної служби України Станіслав Керод події весни 2014 року.

Тоді, ще майор Керод, старший офіцер Донецького прикордонного загону на власні очі бачив, як проросійські сили за підтримки Москви перехоплюють контроль над регіоном. За вісім років він одним з перших зустрів вже неприхований наступ військ РФ та став одним із захисників маріупольської "Азовсталі".

Російська пропаганда багато років впливала на регіон

Напруга на сході України виникла ще з початком Революції Гідності, каже офіцер. Цьому, на його думку, сприяло багаторічне "накручування та нав'язування Росією своїх правил", що було помітно ще у 2004 році - коли він вперше потрапив до регіону за скеруванням на службу.

"Російське телебачення, радіо, російська мова в побуті, установах, органах місцевого самоврядування - все це формувало більш проросійське середовище, ніж проукраїнське", - каже військовий.

З принципових міркувань під час Революції він пересувався Маріуполем у формі та час від часу стикався з провокаціями з боку "проросійськи налаштованих". "Питали, на чиєму ми боці, що підтримуємо. Намагалися нас перетягувати на свій бік: мовляв, ми давали присягу не владі, а народу України", - згадує Керод.

Зміна обстановки відчувалася й на кордоні України з Росією. Після незаконної анексії Криму, як розповідає прикордонник, помітно активізувалася робота російських спецслужб: громадяни РФ ввозили в Україну готівку, часом навіть декларуючи, нелегально завозилася зброя та вибухівка, а через кордон час від часу курсували підозрілі групи людей.

"Що вони там (у РФ. - Ред.) робили і яку підготовку проходили - невідомо. Але по їх поверненню в Маріуполі - акції, мітинги на підтримку "Новоросії" з підбурюванням натовпу, згодом - з застосуванням сили, стрілецької зброї", - розповідає полковник.

"Спецслужби кишіли зрадниками"

Усі ці дані, продовжує Керод, прикордонники передавали у "відповідні органи", проте їхня робота з виявлення таких елементів "зводилася на нуль або відкладалася в довгий ящик". "2014-й рік - наші спецслужби кишіли зрадниками", - каже офіцер.

Прориви колон техніки через кордон, за його словами, почалися ще з весни 2014-го. Спершу заходили кількома ГАЗелями, далі - КАМАЗи, "Урали" - усі без розпізнавальних знаків. "Наші прикордонники намагались зупиняти - стріляли в повітря, по колесах. Іноді спрацьовувало - колони розвертались, іноді ні - зав'язувались бої", - згадує військовий.

У тилу Донеччини ситуація також загострювалася. За словами Керода, місцеві рухи "казаків" стали на бік проросійських сил та, проголосивши себе "самообороною", самовільно облаштовували блокпости. Доходило до ситуацій, "коли прикордонний наряд зупиняли невідомі люди з кулеметами", додає військовий.

"Ми розуміли, що це росіяни підтягують сили, але діють завуальовано під виглядом місцевих. Ну бо звідки в місцевих автоматична зброя, гранатомети?" - каже він. Згодом українські прикордонники почали захоплювати зброю - часом зі стертими номерними знаками. "Озброєння вже виготовлено за часів сучасної Росії, таких зразків Україна не мала - і (вогнемети. - Ред.) "Джмелі", і РШГ", - вказує прикордонник.

"Гелікоптери літали мов маршрутки"

Накопичення військ РФ під кордоном з Україною, за словами Керода, почалося з червня. З висоти КПП "Маринівка" було добре видно, як заходять колони танків, а гелікоптери "літають туди-сюди, мов маршрутки", згадує офіцер. Усе це прикордонники фіксували на відео, доповідали про скупчення під кордоном десантників, зведення взводних опорних пунктів.

Паралельно, як розповідає офіцер, почастішали випадки заходу російських диверсійних груп, які мінували дороги та, натрапляючи на прикордонні наряди, вступали з ними в бій. Через специфіку місцевості - рівнину та відсутність природних перешкод, пояснює прикордонник, у росіян було чимало варіантів для маневрів.

"Передбачити, де зайдуть, замінують - неможливо. Мала й місце зрада… Зрадники знали місцевість, тож працювали на них як провідники. Для закриття всієї лінії кордону треба величезні сили й засоби, яких тоді не було. Тож ми розбивалися на маленькі осередки й патрулювали", - каже військовий.

Для посилення кордону стягувалися резерви з усієї країни - не лише з  підрозділів ДПСУ, а й ЗСУ, Національної гвардії. За словами Керода, ситуація тоді загострилася настільки, що доводилося заводити колони техніки вночі: "Були відверто проросійські села…Підбурене населення виходило проти Збройних сил України, кидалося під гусениці, що вони не могли навіть до кордону дійти, розгорнутися. Так вони діяли вже тоді на Донбасі - за спинами цивільних". До того ж постійно була загроза обстрілу колони.

Вогонь у відповідь в бік РФ не вели

Хоча атаки з мінометів та артилерії з території Росії по позиціях та місцях дислокації українських сил все частішали, за словами Керода, у відповідь прикордонники вогонь не вели. Воєнного стану в країні не було - і це могло б розцінюватися як порушення міжнародних угод, пояснює офіцер. І додає: доводилося вести кругову оборону - адже окрім ударів з РФ, небезпека походила і з тилу України - від бойовиків.

Щоб не наражати цивільних на небезпеку, українські підрозділи уникали бойових зіткнень у населених пунктах, тож займали оборону на пунктах пропуску. Найбільш вигідною позицією був КПП "Маринівка", з висоти якого відкривався хороший огляд місцевості.

Перший бій за пункт пропуску: наступ з обох боків

Першу спробу штурму цього пункту пропуску бойовики здійснили 5 червня. За словами військового, про рух колони близько ста бойовиків з Шахтарська, що на Донеччині, в бік КПП було відомо заздалегідь. Штурм почався одночасно з обох боків кордону - одна група піхоти атакувала з тилу України, а інша, обійшовши пункт пропуску, наступала з території РФ.  

"Техніка - декілька КАМАЗів, обладнаних кулеметами "Утьос", "Урал", БТР заходили чітко з боку РФ", - каже Керод. Для підтримки прикордонників залучили українську військову авіацію, яка "трошки розігнала розрізнені сили противника".

"Наші хлопці відбили БТР в ході бою, спалили "Урал", розстріляли КАМАЗ. Це був перший бій нашого загону з кількома пораненими", - розповідає прикордонник. Після невдалої спроби штурму частина бойовиків відступила на територію Росії, а інші - згодом закріпилися на висоті кургану "Савур-Могила", за контроль над яким вже невдовзі розв'язалися важкі бої.

При перевірці виявилося, що відбитий у бойовиків БТР стояв на обліку однієї із військових частин вже анексованого на той час Криму та став речовим доказом російської агресії для прокуратури, каже прикордонник.

"Коли розв'язалися перші бої, я усвідомив, що це вже реально війна. По тобі стріляють, прилітають міни, хочеться просто вжатися в той окоп, зрівнятись з землею, щоб тебе не зачепило. Для всіх це був перший бойовий досвід, воювати вчилися на ходу - на власних помилках", - ділиться офіцер.

З кулеметом проти "Граду"

Далі бойові дії лише набирали обертів. Апогей наступу стався під час боїв за Іловайськ, коли "перли" колони російської техніки. Українські сили, як каже Керод, не мали що протиставити тій кількості сил та засобів.

"Уже тоді противник активно використовував безпілотну авіацію - все бачив та мав перевагу. У нас елементарних укриттів не було. Бронежилети, турнікети, каски, техніка - все досить примітивне, - каже Керод. - По нас стріляли з гаубиць, "Градів", а найважче, що ми мали - кулемет Калашникова та гранатомет. То чим нам відповідати?"

Наприкінці серпня українські підрозділи відійшли з тієї ділянки кордону, як пояснює Керод - задля збереження життів особового складу. За його словами, ситуація більш-менш стабілізувалася - Росія зупинила наступ, а українські сили перейшли в оборону. Наступні роки Керод продовжив службу на Донеччині. У 2022 році брав участь в обороні маріупольської "Азовсталі", потрапив в полон РФ, з якого повернувся в грудні того ж року в межах обміну. Однак життя до повномасштабного вторгнення РФ назвати мирним в нього, як він каже, "язик не повертається": "Моїх бійців накривала артилерія всі ці роки. Війна в нас триває вже 11 років, а не три. Про це не можна забувати. Скільки людей і територій ми втратили, скільки дітей залишилися сиротами",  - каже офіцер.