Території в обмін на мир? Що про це думають на Донбасі

Уздовж стиглих соняхів із гуркотом проноситься мотоцикл. Він звертає на зоране поле й, підіймаючи пил, вимальовує там кола. Мотоциклом керує Олексій, офіцер одного з батальйонів 14-ї бригади оперативного призначення "Червона Калина" Національної гвардії України.

Підрозділ воює біля Покровська, який намагається оточити армія РФ і де щодня відбуваються десятки штурмів. Мотоцикл якраз звідти. Росіяни прорвались на ньому до українських позицій, а Олексій і ще троє бійців відбили штурм та захопили трофей.

Ми зустрічаємо офіцера "на відтяжці" на Донеччині, де він відпочиває після 27 діб на позиціях. Аби вийти звідти, його група чекала на сприятливі погодні умови. Проте їхній автівці все одно довелося тікати від російського дрона.

Виснаження оборони під Покровськом

Російські безпілотники контролюють дорогу, тож будь-яке переміщення небезпечне. "Вони ловлять на перехрестях. По кілька дронів, зокрема й на оптоволокні, сидять на дорозі, чекають", - розповідає офіцер "Червоної калини" Олексій. За його словами, це ускладнює і підвіз провізії та боєкомплекту, і евакуацію поранених та загиблих. Забрати їхні тіла з поля бою вдається не одразу. Для евакуації тіл також доводиться чекати на сприятливі погодні умови - коли переміщення стане менш помітними для російських дронів. "Витягнути одне тіло і втратити ще десяток бійців - це нерозумно", - пояснює офіцер.

Протягом останнього місяця, який Олексій провів на позиціях, він помітив чергові зміни в тактиці росіян. Вони їдуть на мотоциклах в окуповані села, накопичуються там і звідти малими групами йдуть до українських позицій. "Якщо він дійшов і закріпився, це для них успіх", - каже офіцер.

Його рота виявляє поодиноких штурмовиків і спрямовує на них вогонь. Поки увага зосереджена в одному місці, наступна мала група висувається до іншої позиції. "Це працює за рахунок їхнього людського ресурсу", - визнає Олексій та нарікає на нестачу людей у своєму підрозділі. "Протягом дня на позиціях п'ять-шість просувань. Наші піхотинці просто втомлюються їх відбивати", - додає військовий.

Евакуація з Добропілля

На тлі спроб президента США Дональда Трампа досягнути мирної угоди між Україною і Росією та дискусії щодо майбутньої долі Донбасу, російська армія прорвалася на північний схід від Покровська. Фронт стрімко наблизився до ще недавно тилового міста Добропілля і сусідніх сіл.

Хоча українські військові згодом звільнили кілька населених пунктів, цей район тепер під постійним вогнем. Щодня він порожніє - люди евакуюються, тікаючи від російських авіабомб і безпілотників. "Я дуже вірила в перемовини, чекала кожної дати. А зараз розумію, що це марно. Я вже зневірилась", - говорить Наталя із Добропілля, яку ми зустрічаємо в населеному пункті на Донеччині, де збираються евакуйовані.

"Я вважаю, що це неправильно - зупинити війну, але забрати територію. Хоча вона у будь-якому разі забирається - усе знищується, руйнується. Немає певності, що цю територію відвоюють", - додає жінка. Її син - демобілізований після травми військовий.

Читайте також: Наближення фронту. Як евакуюються мешканці Добропілля

Поранені на Краматорському напрямку

На стабілізаційному пункті, розгорнутому на Краматорському напрямку, спокійно. Втім, це говорить не про затишшя на фронті, а про ускладнену евакуацію через атаки російських безпілотників, пояснюють медики 5-ї окремої штурмової Київської бригади. Інколи на стабпункт привозять бійців, які пробули на позиціях місяць або ж два. "Зазвичай вони не важкі, у них просто загальне виснаження", - розповідає лікарка-анестезіологиня Тетяна.

Усе ж серед ночі на стабпункт поступає один поранений - із травматичною ампутацією стопи. Медики, які ще недавно дрімали, гуртуються навколо хірургічного столу, куди кладуть пораненого. "Він наступив на міну, - пояснює лікар-ординатор Дмитро. - Видно, що в нього обидві ноги прооперовані. Це явно вже не перше його поранення". Військовому пощастило - його дорога до стабпункту тривала до двох годин, ще за менш ніж годину його у стабільному стані відправлять у госпіталь. "Буває, що до евакуації проходить і доба, і дві, і три. Залежить від обстановки на полі бою", - каже Дмитро.

За його словами, на стабпункті не відчувається початок якихось мирних переговорів. Краматорський напрямок, де несе службу військовий, менш ніж за 20 кілометрів від його домівки. Дмитро - зі Слов'янська, до початку війни в 2014 році працював у Донецьку. "Відповідально", - каже він у відповідь на питання, як це - воювати за рідний регіон.

Військові медики стежать за переговорним процесом, однак намагаються "не відволікатися на події, на які не можна вплинути". "Я сподіваюсь на краще, - каже анестезіологиня Тетяна. - Але моя увага - на тому, щоб надати допомогу".

Стримування біля Часового Яру

"Як будуть проходити перемовини - питання вищого керівництва нашої держави. Наша задача - стримувати ворога, і ми її виконуємо", - говорить військовослужбовець із позивним "Стінгер", радіотелефоніст другої роти 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, яка тримає оборону під Часовим Яром. За даними Генштабу ЗСУ, на Краматорському напрямку, який включає і околиці Часового Яру, відбувається з десяток штурмів на день.

Тиждень тому "Стінгер" вийшов з позицій, де пробув 15 діб. За цей час росіяни кілька разів штурмували позиції. "Поки що ми не проводимо штурмових, відновлювальних дій. Лише оборона, стримування противника. Незалежно від того, це траса, місто чи посадка, наша задача - не дати їм пройти навіть на 100 метрів", - каже військовий.

Втім, інколи російським військовим вдається прориватись на позиції, які тримає рота "Стінгера". На його думку, це стається за рахунок кількості живої сили і зброї, яку росіяни використовують на цьому напрямку. "Якщо стається критична ситуація, ми намагаємося зберегти свій особовий склад і відтягнути його на задні позиції, щоб зайняти більш вигідну точку", - додає військовий.

Читайте також: Доставка на поле бою. Як працює нічний дрон у Часовому Яру

Авіабомби на тилові міста

Одночасно із наступом на фронті армія РФ посилює й обстріли в тилу. Так, 22 серпня понад 40 керованих авіабомб прилетіли в район Краматорська - найбільшого з міст Донеччини, що лишається під контролем України. Троє людей отримали поранення.

А в кінці липня від російського обстрілу була зруйнована половина п'ятиповерхівки в центрі міста - шестеро людей загинули, 11 отримали поранення. Залишки почорнілої від вогню будівлі тепер оточені будівельним парканом.

"Це було пів на третю, я якраз прийшла додому, - згадує пенсіонерка Валентина, яка живе в сусідньому будинку. - Всі вікна повилітали - моя донька постраждала, уламки попали в ногу. Подруга в лікарні". Жінка не вірить, що війна може закінчитись переговорами про мир. "Путін у той же день, 15 серпня, коли почались перемовини (зустріч Путіна та Трампа на Алясці. - Ред.), стріляв по Слов'янську, там живе ще одна моя донька. Які ж тут мирні перемовини?" - обурюється Валентина.

Мешканці Краматорська, із якими ми говорили, переважно не підтримують територіальні поступки в обмін на припинення вогню. "Він сьогодні скаже, давайте мені Донецьку область, завтра скаже, давайте мені Львівську область, через тиждень скаже, давайте мені взагалі Київ", - вважає пенсіонер Олег. "Ні в якому разі, - відповідає пенсіонерка Зоя. - Я - українка, я люблю Донбас. Скільки крові пролилося, скільки людей загинуло... У мене теж син воює".

Гарантії безпеки

"Що цінніше для України - область чи люди? - питанням відповідає Василь, чоловік середнього віку. - Нащо нам ця область, якщо так багато людей загинуло? Ви були на лінії зіткнення? Я звідти приїхав. У мене все розбили, немає нічого. Але ми ще наживемо, у будь-якій іншій області". Разом із дружиною він виїхав із села у Костянтинівському районі, на який наступає російська армія. "Путіну немає віри, - продовжує Василь. - Я не знаю, як має вчинити світ, щоби це зупинити. Я знаю, що Зеленському важко, дуже важко. Це дуже серйозне рішення".

Місцеві мешканці вагаються, відповідаючи на питання, які гарантії можуть убезпечити Україну від повторної російської агресії. "Наша гарантія безпеки - в нашій військовій присутності по всій території нашої землі", - вважає пенсіонер Микола. А Світлана, жінка середнього віку, не вірить у силу жодних гарантій. "Тому що я не бачила справжньої підтримки за війну", - каже вона.

Молодий чоловік Ярослав стежить за перемовинами і як місцевий мешканець, і як військовий, який воює за свій регіон. "Я про це багато думав, - говорить про територіальні поступки чоловік. - Але дійшов висновку, що особисто я не готовий віддавати Краматорськ і Донецьку область. Бо для чого тоді загинуло так багато хлопців на Донбасі?". Водночас Ярослав визнає, що перемовини про мир неминучі. "Будь-яка війна закінчується перемовинами. Хто не знає своєї історії, приречений на її повторення", - підсумовує чоловік.