"Штазі": як НДР стежила за своїми громадянами

"Товариші, ми повинні знати все!" - таким було чітке розпорядження, що його дав своїм співробітникам Еріх Мільке (Erich Mielke), керівник міністерства державної безпеки НДР, відомого ще як "штазі". Мільке перебував на чолі цієї структури з 1957 по 1989 рік. Відтак за громадянами НДР почали систематично стежити.

Інформатори "штазі" могли чатувати скрізь - серед колег по роботі, серед друзів. Їхнє завдання: виявляти "ворогів народу ". З точки зору режиму НДР, це були люди, які критикували систему і об'єднувалися з "класовим ворогом ", тобто "імперіалістичними" або "фашистськими" капіталістами на Заході. Щоб захистити своїх громадян від уявної загрози із Заходу, у 1961 році було зведено Берлінський мур як "антифашистський захисний вал".

Методи "штазі": стеження та залякування

Але "ворог" усе ще був присутній і всередині країни. Хтось пожартував про голову Державної ради або слухав небажану музику? Хтось отримав підозрілі листи з наклеєними на конвертах поштовими марками із західних країн або навіть подав заявку на дозвіл на відвідування Федеративної Республіки Німеччина? Все було підозрілим, все було під наглядом "штазі", заснованої в 1950 році. Вона вважала себе "щитом і мечем" Соціалістичної єдиної партії Німеччини, яка мала знешкодити всіх "ворогів" і таким чином забезпечити панування державної партії в НДР.

Співробітники "штазі" відкривали пошту, прослуховували телефонні розмови та незаконно проникали до квартир. Вони залякували людей, поширювали чутки про те, що хтось є алкоголіком або гомосексуалом, або, що особливо підступно, що він начебто підтримує контакти зі "штазі". Чимало громадян НДР опинилися за ґратами через те, що критикували режим НДР.

Чому люди працювали на міністерство держбезпеки

У народі "штазі" називали "фірмою".  Наприкінці 1989 року в "штазі працювало близько 90 тисяч штатних співробітників і від 100 тисяч до 200 тисяч "неофіційних" співробітників, тобто інформаторів, які добровільно або під тиском таємно стежили за друзями або членами власної ж родини та потім розповідали про їхню "неправомірну поведінку". Що спонукало їх підтримувати несправедливий режим?

"Можливо, це було прагнення влади над іншими людьми. Але це також могла бути сімейна традиція, коли ти починав з того, що робили твої батьки, а може, навіть і дідусі та бабусі", - каже в розмові з DW історик Філіп Шпрінґер (Philipp Springer). "І, звичайно, були обіцянки міністерства, що це може бути цікава робота, що, можливо, навіть можна буде поїхати в закордонне відрядження. І, зрештою, це була, звичайно, надійна робота - в тому числі для людей, які, можливо, інакше не зробили б взагалі якусь кар'єру". 

Повсякденне життя співробітників "штазі"

Для своєї книги "Die Hauptamtlichen" ("Штатні працівники") Шпрінґер відшукав рідкісні фотографії в архіві записів "штазі", на яких зображені працівники за роботою. Зазвичай вони, як наглядачі, стояли не перед фотокамерою, а за нею. Якщо хтось із цих людей мріяв про захопливе життя агента, то реальність виявилася зовсім іншою. "Життя, схоже на життя  Джеймса Бонда, якщо й було, то вірогідно вкрай рідко, коли працівник виконував якесь завдання за кордоном і там шпигував під чужим ім'ям", - каже Шпрінґер. Як розповідає далі автор, чимало працівників "штазі" в самій НДР були зайняті у відділах, безпосередньо не пов'язаних зі шпигунством. "Це було для них не так захопливо, як вони, можливо, собі уявляли", - каже Шпрінґер.

Мабуть цим і пояснюється те, що фотографії в книзі виглядають досить банальними й аматорськими з технічної точки зору. Ми бачимо чоловіка біля копіювального апарата, іншого за письмовим столом або жінку, яка працює на кухні. Іноді це лише рука, яка тягнеться до картотеки, або ноги, що стоять перед батареєю опалення. Тобто, все це таке ж нецікаве й нудне, як робота на звичайному підприємстві, каже Шпрінґер.

"Але зрештою всі ці штатні співробітники також сприяли тому, щоб апарат продовжував функціонувати, - продовжує Шпрінґер. - Усі вони були частиною цієї системи й пройшли політичну та ідеологічну підготовку, під час якої їм втовкмачували, що їхня робота надзвичайно важлива для збереження соціалізму в НДР і захисту його від нібито ворогів із Заходу".

Маленькі гвинтики в системі

Не всіх зображених на фото осіб вдалося ідентифікувати; якщо ж це вдалося, Філіп Шпрінґер надав їхні біографії. Серед них оберлейтенантка Ельфі-Ельке Мертенс (Elfi-Elke Mertens), її батько працював у "штазі", її чоловік - також. Її начальство хвалило Мертенс за "працьовитість" та "сумлінність", за те, що вона була "дуже охочою" до цієї роботи. Настільки охочою, що пообіцяла вплинути на родичку, яка хотіла поїхати на Захід. "Мій чоловік і я ще раз поговоримо з нею, і якщо (вона) не буде готова відмовитися від поїздки, ми розірвемо з нею стосунки", - пообіцяла Мертенс своїм начальникам.

Також можна побачити унтерофіцерку Зільке Кіндлер (Sylke Kindler), якій належить ідея прикріпити фотоапарат до дна кошика для покупок, щоб через отвір непомітно фотографувати те, що відбувається навколо. Або амбітний генерал-майор Хорст Бем (Horst Böhm), який був настільки відданий режиму, що після падіння НДР наклав на себе руки.

Шпрінґер каже, що можна публікувати фотографії та імена штатних співробітників "штазі", навіть тих, хто ще живий і, можливо, боїться за свою репутацію. "Завжди думаєш: "Ну, це така величезна машина, і всі вони - маленькі гвинтики", - каже він. - Але зрештою це все люди, які самі вирішували, чи брати у всьому цьому участь і присвячувати своє життя роботі на такий апарат несправедливості. І, звичайно, вони також повинні змиритися з тим, що про них збереглися документи".

Вчитися на помилках минулого

Остаточний кінець для секретної служби НДР настав у січні 1990 року. Збереглося понад 111 кілометрів документів, 41 мільйон карток і понад 1,7 мільйона фотографій, а також близько 15 000 мішків зі знищеними документами. Багато громадян НДР подали запити на перегляд документів: вони хотіли дізнатися, яку роль відігравали їхні друзі чи родичі. Чи були вони жертвами чи злочинцями? За словами Шпрінґер, досі надходить багато запитів від приватних осіб.

"Але, на мою думку, це також повинно відігравати важливу роль на політичному або національному рівні, тому що саме тут цілий апарат скоїв несправедливість. Важливо зберегти пам'ять про це. І я вважаю, що молоді люди також повинні займатися цим, щоб вони розуміли, що вони несуть відповідальність за збереження нашої демократичної системи".