Справа "тітушок": чи засудять ексглаву МВС Захарченка?

20 лютого в Україні вже водинадцяте урочисто згадували трагічний фінал Євромайдану - перемогу над режимом Віктора Януковича ціною десятків життів загиблих у заворушеннях в центрі Києва. І вже водинадцяте учасники протестів, їхні адвокати та правозахисники констатували: нікого із можновладців, причетних до спалаху насильства, що став першим у низці кривавих конфліктів, не вдалося притягнути до відповідальності.

Місяць тому Державне бюро розслідувань оголосило про те, що "поставило крапку" в цілій низці "справ Євромайдану", присвячених злочинам так званих "тітушок". Ідеться про десятки бандитів та напівкримінальних спортсменів, які упродовж трьох місяців протесту переслідували, викрадали, катували і вбивали його учасників.

Про те, що багаторівневу армію "тітушок" зібрали та призвели на Майдан наближені до влади бізнесмени, правоохоронці оголосили вже в перші тижні після втечі з країни Віктора Януковича і його оточення. Але тільки зараз слідство та Офіс генпрокурора передали в суд офіційні обвинувачення проти ексміністра внутрішніх справ (2012-2014 років) Віталія Захарченка та начальника столичної міліції Валерія Мазана у перевищенні влади з метою перешкоджання мирним зборам та організації незаконного позбавлення волі, катування та вбивств, що мали місце у січні-лютому 2014 року.

Ознайомившись з обвинувальним актом, DW розповідає історію двох страшних злочинів і зв'язків між правоохоронцями та криміналітетом, які, вочевидь, аж ніяк не обірвались із перемогою Євромайдану.

Читайте також: Ніхто не сяде: вирок "Беркуту" за розстріли на Інститутській здивував усіх

Смертельне перехрестя

Було вже майже опівночі, коли В'ячеслав Веремій, 33-річний кореспондент щоденної газети "Вести", врешті зазбирався додому. Того дня він уперше вийшов на роботу після місяця лікування - під час січневих масштабних зіткнень між протестувальниками й поліцією журналістові ледь не вибив око уламок від світлошумової гранати. 18 лютого колеги вмовили Веремія залишитися в редакції.

Водію таксі, яке він викликав на двох з айтівцем Олексієм Лимаренком, варто було подалі об'їхати район заворушень, але він цього не зробив. На перехресті вулиць Володимирської та Великої Житомирської, неподалік від міського управління міліції, авто зупинила велика група чоловіків у цивільному. Коли Веремій дістав телефон, щоб зняти агресивних незнайомців, вони витягли усіх трьох з автомобіля та почали бити ногами й палицями.

Лимаренку вдалося відбитися від нападників, і він, не обертаючись, побіг з перехрестя. Таксист теж зміг вирватись та втекти на автівці, йому під колеса бандити кинули гранату. Веремія ж підстрелили в спину. На ранок, за три дні до свого 34-річчя, він помер у лікарні.

За кілька годин до того, на цьому ж перехресті нападники поранили ще сімох протестувальників. Розслідувати ці злочини тодішня міліція взялася вже після втечі керівництва країни. Кілька десятків чоловіків, які того вечора чергували поруч з міліцейським офісом, вирахували досить швидко. 

Як виявилось, увечері 18 лютого 2014 року біля міського управління міліції зібрались кілька груп спортсменів та співробітників приватних охоронних фірм з різних регіонів України. За кілька годин до того вони отримали в МВС щити, шоломи, світлошумові гранати, а можливо, і зброю.

Харківських молодиків привіз до столиці засновник бійцівського клубу "Оплот", 38-річний Євген Жилін, який вирізнявся з-поміж інших організаторів публічністю - в численних інтерв'ю він називав себе "добровільним помічником міліції" і закликав вбивати євромайданівців, які чинять опір правоохоронцям. За донецьких "тітушок" відповідав Армен Саркісян, боксер з Горлівки, відомий на той момент у кримінальних колах як помічник народного депутата від "Партії регіонів" Юрія Іванющенка. "Тітушками" з Київщини та Чернігівщини завідував керівник та співвласник кількох охоронних підприємств Юрій Крисін, який через примітну зовнішність мав прізвисько "Шрек".

Читайте також: Вибух у Москві: що відомо про Саркісяна та батальйон "АрБат"

Спортсмени в лісі

Чимало подібних молодиків спортивної статури та не надто гарних манер учасники Євромайдану бачили чи не з перших його днів. Ті організовано збирались під урядовими будівлями перед тим, як туди мали прийти протестувальники, проводили небагатослівні пікети на підтримку президента Віктора Януковича, влаштовували блокпости на під'їздах до столиці, полювали на автомобілі "Автомайдану" та нападали на репортерів з камерами. Власне, журналісти й охрестили їх "тітушками" - на честь 20-річного вихованця білоцерківської секції фрі-файту Вадима Тітушка, який за пів року до того розбив обличчя кореспондентам Ользі Сніцарчук та Владиславу Соделю на мітингу опозиції.

Ігорю Луценку, який у грудні 2013 року був одним із заступників коменданта Євромайдану, подібні методи були добре знайомі. Мобільні загони боксерів, дзюдоїстів та інших ентузіастів контактних видів спорту залучались для охорони спірних будівельних майданчиків, які роками пікетував його громадський рух "Збережи старий Київ".

"Тітушки" зазвичай билися в бізнесових "розборках" - за ринки, заправки, маршрутки, забудови. Але в Януковича не знали, як спинити протести, тому вирішили зробити це руками криміналу", - пригадує Луценко, який нині служить у ЗСУ, в телефонній розмові з DW.

За місяць до вбивства Веремія, під час вже згаданих сутичок на Європейській площі, Луценка разом з пораненим протестувальником Юрієм Вербицьким, 50-річним сейсмологом зі Львова, "тітушки" викрали просто з Олександрівської лікарні. Майже 12 годин чоловіків катували спочатку в лісі, а потім у гаражі на околицях Києва, допитуючи про організаторів та спонсорів Євромайдану. Не добившись нічого конкретного, бандити просто викинули затриманих подалі від Києва, окремо один від одного. Тоді, 21 січня 2014 року, Луценкові вдалося дійти до найближчого селища, а непритомний Вербицький натомість замерз на смерть.

Як стверджують генпрокуратура і ДБР в обвинувальному акті, у переддень цих подій наказ затримувати і тягнути до райвідділків усіх, хто хоча б схожий на протестувальника, віддав особисто міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко. До реалізації цього плану він залучив Валерія Мазана та двох бізнесменів, "наближених особисто до себе". Ідеться про маловідомих на той час широкому загалу президента чернігівського футбольного клубу "Десна" Олега Чеботарьова, який виявився тіньовим власником великої мережі державних спиртзаводів, та медіатехнолога Віктора Зубрицького, генпродюсера щойно запущеного телеканалу "112",  який ще до виходу в ефір пов'язували з Захарченком.

Читайте також:Десять з десятьох: чи засудять Януковича та його силовиків за розгін Євромайдану

Телефони та свідки

Одна із провідних прокуророк у справах Євромайдану Юлія Малашич звинувачує топміліціонерів, бізнесменів, "тітушок" та їхніх організаторів у змові, спираючись у першу чергу на постійні телефонні розмови між ними. "З білінгу мобільних операторів випливає: Чеботарьов та Зубрицький зідзвонювались з особистими охоронцями Захарченка та з Мазаном до чи після того, як говорили з координаторами "тітушок", - пояснює вона. Так само за трафіком мобільних телефонів правоохоронці встановили й викрадачів Ігоря Луценка та Юрія Вербицького - частина з них поїхала до Олександрівської лікарні просто з офісу Олега Чеботарьова на Подолі.

Сам Чеботарьов вже після викрадення намагався передати побитих майданівців до якогось з відділків міліції - про це свідчили його наполегливі дзвінки правоохоронцям, один з яких анонімного виступив у суді проти Олександра Волкова, бізнес-партнера Чеботарьова, що теж був серед викрадачів. Помічник Чеботарьова Руслан Щинкін у ніч на 19 лютого був на перехресті біля управління київської міліції. Менш ніж за годину до вбивства В'ячеслава Веремія звідти поїхав і Віктор Зубрицький.

Телефонний білінг останнього давав слідчим картину злочинної ієрархії, розповідає прокурорка Малашич. Віктор Зубрицький регулярно дзвонив Саркісяну, Жиліну та Крисіну, після цих розмов організатори "тітушок" зв'язувались зі своїми підлеглими, а сам він телефонував "нагору" - Чеботарьову або комусь з міліцейського керівництва. Зрештою, саме Зубрицький увечері 18 лютого отримав у головній будівлі МВС на вулиці Богомольця захисні щити та шоломи для "добровільних помічників міліції".

Через три години після нього за спецзасобами до МВС приїхали вже самі "тітушки". Серед них був і 45-річний Джалал Алієв, начальник служби охорони київського ринку "Столичний" - саме він, як стверджує слідство, і застрелив В'ячеслава Веремія.

Проти Алієва, його боса Саркісяна та Зубрицького свідчив Юрій Крисін - він один із небагатьох "тітушководів", хто не втік з Києва після 20 лютого 2014 року і кого заарештували. Його підлеглий Сергій Чемес давав свідчення проти Чеботарьова та Волкова, на вимогу яких збирав "тітушок" для чергування на блокпостах під Києвом 20 січня. Однак очевидців того, що Чеботарьов та Зубрицький отримували прямі вказівки від Захарченка чи Малая, знайти не вдалось, визнає прокурорка Малашич.

Як склалася доля фігурантів злочинів

Причина цього зрозуміла: учасники змови втекли з Києва ще в лютому - хтось до РФ, хтось до непідконтрольних Києву Криму та Донбасу. Олег Чеботарьов - і до того вкрай непублічний бізнесмен - після цього взагалі зник з поля зору. Віктор Зубрицький натомість палко заперечував свою роль у заворушеннях на Майдані. 

У 2017 році, перебуваючи в Росії, він запевняв: представники тодішнього президента Петра Порошенка пропонували йому продати телеканал "112". Частиною угоди нібито мало б стати і зняття кримінальних обвинувачень. На підтвердження Зубрицький оприлюднив відеозапис розмови свого адвоката зі слідчим у "справах Майдану" Євгеном Котцем, де правоохоронець підтверджує таку можливість. Зрештою, угода про продаж телеканалу "112" зірвалась, медіа опинилось під контролем Віктора Медведчука та було відключене від ефіру лише у 2021 році санкцією РНБО. Вже після початку повномасштабного вторгнення РФ Зубрицький відкрив на окупованій частині Запорізької області охоронну фірму та телеканал "113", а пізніше балотувався на так званих виборах до місцевої "думи".

Армен Саркісян та Джалал Алієв повернулись на Донбас, останній став до лав збройних сил самопроголошеної "ДНР". У листі до редакції газети "Вести" у 2016 році Алієв заперечував свою причетність до вбивства Веремія, перекладаючи всю провину на Юрія Крисіна. Невдовзі Алієва викрали і вбили у Горлівці. Саркісян перебрав на себе контроль над організованою злочинністю в "ДНР" та після російського вторгнення навіть організував зі злочинців окремий батальйон "АрБат", що воює у складі армії РФ. У лютому 2025 року його підірвали у Москві.

Сам Юрій Крисін ледь не уникнув покарання. У грудні 2017 року його засудили до умовного терміну за хуліганство - так трактував події 18 лютого той-таки слідчий Євген Котець. Вирок обурив постраждалих протестувальників. Департамент генеральної прокуратури у "справах Майдану" оскаржив вердикт і домігся для Крисіна восьмирічного ув'язнення за співучасть у вбивстві та протидію мирним зібранням.

Читайте також: Справа про вбивство журналіста Веремія: покарання без покарання

Суди над організаторами "тітушок" 

Саркісяна, Зубрицького та Чеботарьова київські суди продовжують судити заочно. Для бізнес-партнера Чеботарьова Олександра Волкова прокуратура лише у 2022 році домоглася реального вироку, однак Бориспільський районний суд виправдав його від участі у злочинній організації та співучасті у вбивстві Юрія Вербицького. У серпні 2024 року він вийшов на волю після рішення апеляції, однак прокурорка Малашич запевнила DW, що оскаржуватиме це рішення у Верховному суді. 

В обвинувальному акті щодо Віталія Захарченка та Валерія Мазана навіть після 11 років розслідувань кидаються в очі чимало прогалин. Пояснити їх можна тим, що організатори "тітушок" мали значно ширші зв'язки в міліції, ніж встановили правоохоронці.

І дійсно, окрім найвищого керівництва МВС, за співпрацю з "тітушками" судять лише кількох міліціонерів: завгоспів, що видавали їм шоломи та кийки 18 лютого, а також слідчих, за запитом яких телефон Ігоря Луценка поставили на прослуховування. Однак прокуратура так і не встановила, хто саме передав "тітушкам"  інформацію про його пересування у ніч викрадення. "Це мали б встановити одразу ж із графіків чергування оперативників, що сиділи на прослушці", - обурюється сам Луценко у розмові з DW.

У січні 2016 року, будучи депутатом Верховної Ради, Ігор Луценко під час переатестації в МВС вимагав звернути увагу на зв'язки міліціонерів з управління по боротьбі з оргзлочинністю з організаторами "тітушок". Того ж року правоохоронці навіть шукали всередині МВС та СБУ "кротів", що зливали матеріали розслідування вбивства Веремія підозрюваним. З судової ухвали 2016 року, яку DW відшукала в судовому реєстрі, випливає: кількох правоохоронців перевіряли на зв'язки з бандитами, однак безрезультатно.   

Суд у справі "тітушок", що за прогнозами Малашич має розпочатись цієї весни, стане вже другим заочним процесом над колишнім міністром внутрішніх справ Віталієм Захарченком. З минулого року його разом з Віктором Януковичем та іншими керівниками силових структур судять за розгін Євромайдану 18-20 лютого 2014 року. Однак Бориспільський районний суд ще не почав слухання по суті й досі розглядає численні клопотання потерпілих. Скільки ж триватиме новий процес і коли у справі "тітушок" поставлять остаточну крапку, не береться прогнозувати ані прокуратура, ані представники жертв.