Що бачив побратим вбитого українського полоненого

"Противник атакував нашу позицію, на якій ми були вже більше чотирьох місяців. Під час атаки мене не було - я перед цим вийшов. На позиції були мої побратими, як мінімум пʼятеро", - згадував події 6 січня 2024 року 47-річний Олександр Дейнеженко, кулеметник 127-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.

"Їм це вдалося, - стримано описав російський штурм Дейнеженко. - Але під час атаки вони порушили правила війни, а саме - вбили двох полонених, які вже піднімали руки і не чинили опір".

Заводський районний суд Запоріжжя допитував Дейнеженка по відеозвʼязку із Харківського апеляційного суду, що ближче до його місця служби. Військовий є свідком у справі 26-річного Дмитра Курашова - стрільця російського штурмового загону "Шторм-V", якого обвинувачують у порушенні законів та звичаїв війни, поєднаному з умисним вбивством.

За версією обвинувачення, рік тому група російських військовослужбовців, у якій перебував Курашов, штурмувала українські позиції в районі села Приютне Пологівського району Запорізької області. Ці позиції утримували бійці 127-ої окремої бригади ТрО. Коли росіяни захопили позицію, один із українських військовослужбовців, 41-річний стрілець Віталій Г., склав зброю, підняв руки, вийшов із бліндажа і на вимогу Курашова став на коліна, йдеться в обвинувальному акті. Проте Курашов вбив військовополоненого - здійснивши щонайменше три прицільні постріли, стверджує обвинувачення.

Дейнеженко був серед українських військовослужбовців, які в той самий день відбили захоплену росіянами позицію і знайшли там тіла своїх побратимів. Хоча в обвинувальному акті йдеться про одного вбитого військовополоненого, свідок вважає, що їх було двоє - Віталій Г. із позивним "Пінгвін" і "Грінч". Пізніше прокурор Микита Маневський пояснив DW, що слідству не вдалося зібрати докази щодо причин загибелі "Грінча".

Тіла загиблих українських військових

"Двоє побратимів були на вулиці, біля бліндажів. Один від одного метрів за десять, - маючи на увазі "Пінгвіна" і "Грінча", розповідав у суді Олександр Дейнеженко. - А решта троє були в бліндажах всередині. Мені довелося витягати їх мотузками, щоби зайняти цю позицію".

За словами свідка, біля обох бійців не було зброї, а "Пінгвін" лежав обличчям додолу. "Памʼятаю, мені довелося повернути його на спину, щоб побачити, хто це. А другий лежав просто на спині", - згадував Дейнеженко. На думку свідка, його побратими були застрелені. "Точно стверджувати не буду, але, по-моєму, були кулі, - свідчив він. - Одразу було видно, що каліцтва були заподіяні не в бою. Вони вже не несли загрозу противнику. Чому ухвалили рішення їх убити? Напевно, щоб вони не були тягарем".

Уточнюючі питання учасників процесу стосувалися лише одного загиблого - "Пінгвіна", який має статус потерпілого у цій справі. Відповідаючи на питання адвокатки обвинуваченого Ганни Карпенко, в яку частину тіла "Пінгвіна" влучили кулі, Дейнеженко вагався. "Одна в голову - це точно. А три - по бронежилету. Я точно не впевнений щодо решти кульових, але вони були присутні. Не один, а кілька пострілів", - говорив свідок.

Він не впевнений, чи постріли були на виліт та з якого боку їх робили. На думку Дейнеженка, одна із куль, ймовірно, влучила в голову "Пінгвіна" ззаду. "Але я стверджувати не буду. Там все було в крові", - додав він. "Чи можна припустити, що за масивом цієї крові ви не побачили вхідне кульове поранення на обличчі?" - уточнював суддя-учасник колегії Руслан Сінєльнік. "Можливо, - відповів свідок. - Я не кримінальний експерт".

"Чому ви дійшли висновку, що смерть настала не внаслідок поранень, отриманих в бою, а що це був розстріл або щось таке, не пов'язане з бойовими діями?" - запитував суддя Сінєльнік. "Ну, по-перше, не було зброї. Це вже наводить на думку, - відповідав Дейнеженко. - По-друге, чому двоє на вулиці, а троє всередині, в бліндажах? Я побачив, що вони не чинили дій у відповідь. Їх просто по-звірячому вбили".

Прокурор Микита Маневський нагадав, що під час слідства свідок сказав, що, за його враженнями, військові загинули "раптово для себе". "Так, я згоден. Хлопці не очікували", - додав Дейнеженко.

Російські полонені

Свідок підтвердив, що він і його побратими взяли в полон росіян, серед яких був згодом обвинувачений Дмитро Курашов і ще троє російських солдатів, які дали проти нього свідчення. "Познайомився з ним (Курашовим. - Ред.) на першому засідання, - пояснював суду Дейнеженко. - А так вони всі були однакові. На той момент я їх не знав - мені не цікаво було їх знати". За словами свідка, він не говорив із росіянами після взяття у полон. "Нам було не до цього", - додав він.

Головуюча суддя Ольга Погрібна питала, що мав при собі захоплений у полон обвинувачений. "У всіх була зброя. Але при виході з бліндажів, коли вони вже почали здаватися, ми, звісно, дали їм команду виходити і скидати бронежилети і автомати", - розповідав Дейнеженко.

На відміну від інших учасників процесу, обвинувачений Дмитро Курашов не ставив Дейнеженку жодних питань. Він слухав допит свідка, сидячи на лаві підсудних і час від часу позіхаючи.

Під час першого судового засідання Курашов заявив, що визнає провину, та відмовився надавати свідчення. Проте у розмові з журналістами під час перерви він повідомив, що визнав провину задля прискорення судового процесу, бо сподівається на обмін полоненими. Обвинувачений вважає, що не буде знову воювати, адже втратив на фронті око.

За його словами, беззбройного українського військового розстріляв інший росіянин - медик штурмової групи із позивним "Сєдой", який невдовзі загинув. Він нібито пояснив це тим, що не мав можливості лікувати пораненого українського бійця.

Проте цю версію спростували інші троє свідків - російські військовополонені, Олег Замятін, Костянтин Зеленін та Дмитро Зуєв, які були у штурмовій групі разом із Курашовим. На попередньому судовому засіданні у січні усі троє свідчили, що Курашов вистрілив у беззбройного українського військового після того, як той вийшов із бліндажа з піднятими руками. Втім, Замятін і Зеленін сказали, що не бачили пострілу. Вони зробили такий висновок, адже, коли почули постріл і побачили тіло загиблого, поруч був лише Курашов. Водночас Зуєв сказав, що бачив постріл Курашова.

Читайте також: Що бачили свідки страти українського полоненого? Репортаж із суду над російським військовим

Решта доказів

Серед доказів провини Курашова - відео з позиції, зняте на телефон свідка Олександра Дейнеженка. "Ви провели зйомку на місці події?" - уточнював у нього в суді прокурор Микита Маневський. "Так, з власної волі. Щоб показати своєму керівництву, - відповідав свідок. - Зазвичай я не беру телефон, але того разу взяв. І не дарма". За словами Дейнеженка, він зняв своїх загиблих побратимів, аби задокументувати, хто де лежав. "Видовище не для слабкодухих. Навіть зараз боюся дивитись це відео", - додав він.

Суд завершив його допит і призначив наступне засідання на 12 березня. Тоді планують допитати ще двох свідків - російських полонених, які були в штурмовій групі разом з Курашовим і ще трьома свідками, які вже свідчили в суді.

Як пояснив DW прокурор Маневський, після цього суд має дослідити решту доказів, серед яких два відеозаписи - з телефона Дейнеженка і з українського розвідувального дрона. Той спостерігав за позицією невдовзі після штурму.

Крім цього, суд вивчатиме експертизу тіла загиблого українського військового. Вона, за інформацією прокурора, "попередньо не виключає ту версію, яка заявлена обвинуваченням". "Але треба, звісно, розуміти, що тіло пролежало достатньо довгий період часу, в тому числі під артилерійським обстрілом. Воно цілісність зберегло, але зайвих ушкоджень там вистачає", - пояснив Маневський.

Він уточнив, що тіло загиблого забрали з поля бою щонайменше за місяць після штурму. "Місцевість не підходить для медеваку або будь-якої машини", - пояснив прокурор. Водночас полонених росіян вивели в тил у той самий день. "Вони принаймні мають змогу ходити власними ногами", - додав Маневський.