Хто і де виробляв таємну зброю Гітлера?
27 березня 2025 р.
Марієнталь - мальовниче місце поруч із селом Дернау, що на заході Німеччини в долині річки Ар. Воно розташоване серед гірських схилів, вкритих безліччю виноградників. До 2021 року, поки в цих місцях не сталася руйнівна повінь, тут бувало багато туристів, охочих насамперед скуштувати місцеві вина.
Про те, що відбувалося тут 80 років тому, в останні роки Другої світової війни, раніше воліли не говорити. Але зараз про трагічні події тих років нагадує меморіал, який діє з 2017 року за участю єврейської громади.
"Ребшток" - зовнішній табір "Бухенвальда"
"Це місце називається Lager Rebstock", - розповідає DW службовець Бундесверу у відставці, автор кількох книжок з військової історії Вольфґанґ Ґюкельгорн (Wolfgang Gückelhorn). Він написав книжку про табір "Ребшток" і був одним з ініціаторів створення цього меморіалу. "Ми відкрили його для того, щоб долю понад 1500 осіб, які зазнали тут справжніх страждань, не було забуто", - наголошує Ґюкельгорн, вказуючи на розташовані поруч пам'ятні таблички та інформаційний стенд.
У 1943-1944 роках тут розташовувався один із зовнішніх таборів нацистського концтабору "Бухенвальд", у якому працю ув'язнених використовували на військовому виробництві, - табір під кодовою назвою "Ребшток" (у перекладі з німецької - виноградна лоза). Тут виробляли так звану "зброю відплати" (Vergeltungswaffe) - так нацистська пропаганда називала озброєння, зокрема ракети, якими Гітлер хотів знищити Лондон та інші міста Європи.
Виробництво зброї для гітлерівських військ
Наприкінці 1941 року США вступили у війну проти нацистської Німеччини і партнерів по гітлерівській коаліції - Італії та Японії. Авіація західних союзників почала завдавати масованих ударів з повітря по території гітлерівської Німеччини, щоб послабити її. "До 1943 року небо над центральною Європою належало британським і американським ВПС. З повітря вони знищували не тільки шляхи, важливі для військової логістики "третього рейху", а й його військову промисловість, а також енергетичні об'єкти", - розповідає Ґюкельгорн.
У Гітлера з'явився план створення "диво-зброї", як її називала нацистська пропаганда, що могла б вражати насамперед цілі у Великобританії. "Фірма Fieseler з Касселя презентувала одну зі своїх розробок, яка була названа Fieseler 103, а пізніше отримала назву V1", - розповідає Вольфґанґ Ґюкельгорн. V1 ("Фау 1") - скорочена назва від пропагандистського Vergeltungwaffe 1. Йшлося про крилату ракету дальністю до 500 км, яка могла нести 1000 кг вибухівки. Виробляти її мали на військових заводах під Ганновером - із застосуванням праці в'язнів концтаборів. 13 червня 1944 року Лондон зазнав першого бомбардування "Фау-1".
Але крім неї ще на початку 1930-х років німецькі інженери-конструктори почали розробляти проєкт першої балістичної ракети середньої дальності, що отримала спочатку назву A4, а пізніше V2 ("Фау 2"). Її випробування здійнювали на військовому полігоні в Пенемюнде. Пізніше гітлерівські війська завдавали ударів "Фау-2" по Лондону і звільненим на той час союзниками Антверпену та Парижу.
Після бомбардування Пенемюнде західними союзниками в серпні 1943 року нацистським режимом було вирішено здійснювати виробництво V2 у підземних фабриках, захищених від ударів британської авіації. Арська долина виявилася хорошим місцем для цього. "З початку жовтня 1943 року фірма Gollnow & Sohn розпочала виробництво A4 у тунелях Куксберґ і Тротценберґ у Марієнталі. У ньому загалом було задіяно 1500 осіб - в'язнів "Бухенвальду" і підневільних працівників", - розповідає Вольфґанґ Ґюкельгорн.
Військові фабрики в тунелях, де вирощували шампіньйони
Наприкінці Першої світової війни між містечками Арвайлер і Рех в Арській долині було збудовано п'ять залізничних тунелів, які ніколи не використовувалися за призначенням: Зільберберґ, Куксберґ, Тротценберґ, Зондерберґ, Герренсберґ. Вони були частиною стратегічно важливої залізничної інфраструктури. Залізничні колії вели з Ліблара (на південному заході Кельну) до Реху в Арській долині. Усе це було побудовано з однією метою - розширити мережу залізничних колій, що ведуть із Рурської долини до Франції, - для забезпечення поставок зброї на Західний фронт під час Першої світової війни. Але 1918 року після її закінчення будівництво було припинено.
"З 1936 року до 1943 року тунелі використовували для вирощування шампіньйонів. Улітку 1943 року, коли Друга світова була в розпалі, нацисти вирішили створити всередині цих тунелів підземне військове виробництво. Для цього було необхідно провести безліч підготовчих робіт. Спочатку потрібно було вручну розчистити три кілометри тунелів від грибів. Далі були будівельні, монтажні та інші роботи, проведення електрики тощо", - розповідає Вольфґанґ Ґюкельгорн.
Ув'язнені та підневільні працівники в таборі "Ребшток"
До цих робіт на початку залучали місцевий персонал - зокрема німців, які в "третьому рейху" були зобов'язані нести трудову повинність. У жовтні 1943 року до них додалися 500 інтернованих італійців (за вказівкою Гітлера в нацистській Німеччині їх було позбавлено статусу військовополонених) і 120 підневільних працівників із Нідерландів - тих, кого депортували в Німеччину есесівці за відмову брати участь у роботах зі зведення Західного й Атлантичного валу - оборонних укріплень гітлерівської Німеччини. Їхніми руками в Марієнталі було побудовано 11 кам'яних бараків для персоналу і в'язнів майбутнього табору "Ребшток", каже Ґюкельгорн.
"У серпні 1944 року там було розміщено понад 200 ув'язнених концтабору "Бухенвальд" - поляків, французів, росіян, чехів, яких як робочу силу для допомоги у військовому виробництві привезла фірма з виробництва сталі Gollnow & Sohn. Взагалі вже наприкінці вересня 1943 року у військовій промисловості нацистської Німеччини використовувалася праця більш ніж 250 000 підневільних працівників із Нідерландів, не кажучи про людей з інших окупованих нацистами країн", - каже Вольфґанґ Ґюкельгорн.
Після Другої світової, вже під час "холодної війни", тут побудували так званий "урядовий бункер", що мав слугувати укриттям для вищого керівництва Західної Німеччини в разі ядерної загрози. Розраховане на три тисячі осіб, це підземне місто могло протриматися в автономному режимі близько місяця. Об'єкт був цілком секретний. У 1997 бункер, який також називали об'єкт "Марієнталь", було закрито - як тоді вважали, необхідності в ньому більше не було.
Табір "Штефан" і виробництво V1
У трьох інших тунелях в Арській долині влітку 1944 року було вирішено розмістити виробництво V1. Для цього тунелі потрібно було підготувати, а також побудувати поруч із ними табір для робітників. Для будівельних робіт із Нідерландів привезли ще 367 підневільних робітників. Вони будували бараки та інші споруди біля тунелю в Дернау для другого зовнішнього табору "Бухенвальда", який отримав назву "Табір Штефан".
1 вересня 1944 року в Дернау привезли 300 осіб - євреїв з Угорщини, що володіють технічними спеціальностями, яких есесівці відібрали серед в'язнів "Аушвіца" і доправили на північ Франції, у Тіль, а пізніше на військове виробництво в Арську долину на захід Німеччини. Ув'язнені мали брати участь у роботах із виробництва V1.
Але до цього часу західні союзники вже взяли Аахен. Гітлерівські війська відступали. Виробництво ракет у таборі "Штефан" у Дернау в Арській долині так і не було запущено. 300 ув'язнених угорських євреїв у підсумку відправили в концтабір у Міттельбау-Дора, куди нацисти перенесли військове виробництво V1 і V2. Табір "Ребшток" перебазували в Тюрингію. Доля більшості в'язнів, які працювали у цьому таборі, склалася трагічно.
Спогади тих, хто вижив і був у складі групи з 300 ув'язнених "Аушвіца", опублікував у своїй книжці Вольфґанґ Ґюкельгорн. Один із них, Георгій Штайн, уродженець Угорщини, механік, який після звільнення з нацистського концтабору мешкав в Австралії, згадував, що на початку червня 1944 року їх привезли з Освенціма до німецького Фаллерслебена (нинішній Вольфсбург), а в липні відправили до Франції. У вересні 1944-го привезли в Дернау. "Коли ми проходили через село в Дернау, на деревах було багато плодів, яблук, груш, вони падали на землю, нам дуже хотілося їсти, але місцеві вимітали їх мітлами в нас з-під ніг, - згадує Штайн. - Табір складався з дев'яти бараків. Есесівці були в окремому бараку. Весь табір був обгороджений високим парканом із колючого дроту. Ми перебували в тунелі Зондерберґ, за 200 метрів від табору. Три тижні ми чекали, але деталі (для складання ракет V1. - Ред.), які ми мали збирати, так і не привезли. Потім прийшов поїзд, у якому було всього чотири вагони, нас туди завантажили і відправили в Дору".
На "диво-зброю" Гітлер покладав великі надії, але вплинути на хід війни "Фау-1" і "Фау-2" не змогли. Точністю вони не вирізнялися, багато просто не долітали до цілей. Загалом по містах Великобританії, Бельгії та Франції було здійснено близько 22 тисяч запусків V1 і три тисячі - V2. Найбільше постраждав Лондон. А на полігоні Пенемюнде і на інших заводах, підпорядкованих цій програмі, за роки нацистської диктатури загинуло понад 20 тисяч в'язнів концтаборів і підневільних працівників.