Полювання на нацистів добігає кінця: що ще можна встигнути?

Начальник гестапо Ліона з 1942-го по 1944 рік Клаус Барбі (Klaus Barbie) через свою жорстокість став відомий як "Ліонський м'ясник". Курт Лішка (Kurt Lischka) та Герберт Гаґен (Herbert Hagen) відповідальні за депортацію 76 тисяч євреїв із Франції до таборів смерті, у тому числі 11 400 дітей. Ці троє - з багатьох нацистських воєнних злочинців і колабораціоністів, яких вистежили й згодом засудили відомі "мисливці за нацистами" Серж і Беате Кларсфельд (Serge, Beate Klarsfeld). Цим трьом тихе життя пенсіонерів вже не світить, на відміну від багатьох інших нацистів, які, незважаючи на свої звірства, доживали свого віку у спокої.

Уцілілий в Голокості юрист Серж Кларсфельд у коментарі DW розповів: "Ми переслідували лише злочинців, які вершили долю мас євреїв, лише відповідальних за так зване "остаточне рішення". Наші розшуки та участь в арешті Барбі після дванадцятирічної боротьби з 1971-го по 1983 роки принесли нам велике визнання у Франції".

Навіть у Німеччині, яка протягом десятиліть обмежувала розшук відповідальних за Голокост лише кількома чільними обличчями, вражаюче вистежування Барбі у Болівії викликало пожвавлення та схвальні реакції. Для Кларсфельдів, які у 2015 році отримали орден "За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччиною" за свою відданість цьому завданню, полювання на нацистів стало справою їхнього життя.

Таким чином вони заклали основу для історичного рішення Бундестагу від 3 липня 1979 року: після майже 20 років дебатів щодо кримінального переслідування нацистських злочинців парламент вирішив, що вбивства та геноцид більше не повинні підлягати терміну давності. "Якби німці ухвалили закон 1979 року у 1954 році, справи тисяч нацистських злочинців розглядалися б прокуратурою і, зрештою, судами. Але багато суддів були членами нацистської партії і були б поблажливими до них", - пояснює Кларсфельд.

Колишня секретарка концтабору як символ запізнілого правосуддя

Багато дрібних "гвинтиків" нацистської машини вбивств та смерті сподівалися на поблажливість. Серед таких - Ірмґард Фурхнер (Irmgard Furchner), яка померла в січні цього року у віці 99 років. Колишню секретарку концтабору "Штутгоф" було визнано винною в пособництві та підбурюванні до вбивств у понад 10 тисячах справ у 2022 році. Провадженн розпочав старший прокурор Томас Вілль (Thomas Will), який протягом п'яти років очолював Центр розслідування злочинів націонал-соціалізму в Людвіґсбурзі. У розмові з DW він зазначив: "Нашою місією залишається розшук людей, які повинні постати перед судом. Ми продовжуємо досліджувати історію концентраційних таборів. Все ще є багато тих, хто ще може бути живим і кого ми поки що не можемо розшукати". За його словами, йдеться про людей, народжених у 1925-1928 роках.

Читайте також: Останній вирок пособниці нацистів у Німеччині? Головне про гучний процес

Важкий процес розшуку

100-річного колишнього охоронця концентраційного табору Заксенгаузена звинуватили в окружному суді Ганау у сприянні та підбурюванні до вбивства у понад 3300 справах. Розшук цих нацистських злочинців майже через 80 років після закінчення війни - важке завдання для Вілля та його команди. Доступність повних персональних даних, включаючи місце та дату народження, у таких справах радше рідкісний виняток. Але ж і чим менше даних, тим менша ймовірність успіху. "Наприклад, визначити місцеперебування Карла Мюллера (Karl Müller) неможливо без додаткової інформації", - каже Вілль.

З моменту початку роботи відомства у Людвіґсбурзі 1 грудня 1958 року було зібрано 1,78 мільйона карток з інформацією про виконавців, місця злочинів і військові підрозділи. Майже 19 тисяч справ було відкрито у прокуратурах і судах Німеччини. Розшуки ведуться не лише тут, а й у всьому світі за допомогою Шенгенської інформаційної системи та Інтерполу. Багато нацистських злочинців емігрували.

Читайте також: Злочини нацизму: що стало з культурою пам'яті у ФРН

Кримінальне переслідування триватиме

Але чи є сенс притягувати до суду 100-літніх чоловіків і жінок, яких часто визнають непридатними для допиту? Томасу Віллю часто ставлять це питання, і він має чітку відповідь: "Сам по собі обвинувальний вердикт вже дуже важливий, адже навіть якщо він і з'являється з таким запізненням, то встановлює кримінальну відповідальність і провину. Важливість цього для сімей жертв неможливо переоцінити".

Вілль також критикує той факт, що з моменту закінчення Другої світової війни 80 років тому в Німеччині було засуджено занадто мало нацистських злочинців. Однією з причин стало узагальнене кримінальне законодавство, яке не орієнтувалося на пошук винуватих у масових злочинах, санкціонованих нацистським правлячим режимом. Крім того, спочатку ставлення було таким, що всю провину перекладали на головних виконавців, відповідальних, мовляв, за все, а дрібніші пособники націонал-соціалізму залишалися в тіні.

"Для початку мали змінитися соціальні умови. Але, безсумнівно, навіть тоді могло і повинно було бути більше вироків. Тому також важливо розуміти роботу Центру в Людвіґсбурзі та (зміст. - Ред.) документів, які з'явилися за цей час. Це свідчення того, як післявоєнне німецьке суспільство опрацьовувало своє нацистське минуле".