Після Курської операції. Як живе прикордонна Сумщина
15 травня 2025 р.
Цієї весни прикордоння Сумської області знову опинилось під щільними обстрілами з боку армії РФ. Від березня росіяни відбивають територію Курської області, зайняту українською армією. Операція Збройних сил України (ЗСУ) почалася в серпні минулого року і була доволі стрімкою - за офіційними даними, у перший місяць ЗСУ захопили понад тисячу квадратних кілометрів території РФ. Втім, утримати ці території не вдалося.
Евакуація з прикордоння
"Щоразу ми думаємо, що зараз - найгірше", - говорить Юрій Зарко, міський голова Білопілля, що за десять кілометрів від українсько-російського кордону. Ми приїжджаємо сюди на ранок після масованого обстрілу - росіяни скинули на житлову забудову чотири керовані авіабомби, що залишили величезні вирви й поруйновані будинки.
"Рік тому, перед початком Курської операції, у нас було приблизно так само. А як почалась операція, стало трохи легше, бо туди пересунулись бойові дії", - згадує місцева мешканка Ірина. Сьогодні зранку вона прокинулась від удару по голові. Одна з бомб упала під її будинок - вікна вилетіли, меблі попадали, а стеля почала сипатись на ліжко. "Я не знаю, як я. І не знаю, що робити далі", - знизує плечима жінка. Вона оглядає свій будинок, не в силах стримати сльози. Серед завалів жінка шукає свого кота, хоч і переконана, що він загинув.
"Уже третю добу так", - говорить про обстріли Ірина. Напередодні, 5 травня, обласна влада оголосила евакуацію з Білопілля і сусіднього міста Ворожба. Втім, до пункту збору приходить лиш з десяток охочих виїхати. Із колись 16-тисячного міста тут залишилось не більше чотирьох тисяч людей. Зрештою, на Суми рушає незаповнений автобус.
В укритті місцевої адміністрації зустрічаємо пенсіонерку Ольгу. "Я не виїжджаю, - говорить вона і додає. - Поки що". Жінка прийшла сюди по будівельні матеріали - аби закрити вікна, що вилетіли після нічного обстрілу. "Я не знаю, як усе залишити, - говорять Ольга і сама собі апелює. - Але життя дорожче, так?"
Місцевий стоматолог Сергій каже, що евакуюється, та лише на кілька днів. "Бої на прикордонні поновились - це вже ні для кого не секрет, - каже він. - Ясно, що кожному шкода свій двір і своє місто. Але є таке поняття, як держава, і вона важить більше, ніж Білопілля". Своє життя протягом майже девʼяти місяців, поки тривала Курська операція, Сергій називає "практично мирним".
Бої в Курській області
Незважаючи на стрімкий початок Курської операції, українській армії не вдалося закріпитись на території РФ. Говорячи про фактори, які на це вплинули, військові, перш за все, називають логістику - звʼязок, який треба було налаштовувати з нуля, та відстань у 10-15 кілометрів, яку під вогнем росіян мали долати споряджені українські військові. Відповідно, це ускладнювало і заміну бійців на позиціях, і їхню евакуацію з поля бою. Крім того, за таких умов військові не могли побудувати надійні укріплення.
"Перші бригади, які туди заходили, просувались стрімко, оскільки там не було значної концентрації сил противника. А ми вступили в бій, коли противник зміг підтягнути туди регулярну армію", - згадує Дмитро Євтушенко, командир механізованого батальйону 47-ї окремої механізованої бригади. Тож другий фактор, який негативно вплинув на Курську операцію - це "навчений і підготовлений противник".
Крім того, значну роль відіграло залучення на бік РФ північнокорейських солдатів, вважає Євтушенко. "Вони були задіяні пішими групами, масованими атаками, яких ми ще ніколи не спостерігали", - додає командир. Він зауважує, що українському війську, як і раніше, бракує людей. Ті, хто служать уже певний час, втомлені, а новоприбулі переважно не мають мотивації.
Третій фактор, що не дав українському війську закріпитись на Курщині, - це перевага РФ у дронах, зокрема на оптоволокні. Через це бійці 47-ї бригади мусили пересідати із броньованої "Бредлі" на більш маневрений транспорт - квадроцикли і мотоцикли, та шукати альтернативні логістичні шляхи, каже командир розвідувального взводу 47-ї бригади Максим Килимистий.
Крім того, у березні стало відомо про прорив росіян у тил ЗСУ в Суджі Курської області через газопровід. Військові, з якими говорила DW, зазначили, що це стало для них несподіванкою.
Обласний центр під обстрілами
Із початком Курської операції обстріли Сум почастішали, говорять місцеві мешканці. У розпал свого контрнаступу, 13 квітня, росіяни атакували центр Сум балістикою. Загинули 35 людей, зокрема й діти. Ще понад 120 людей було поранено. На місці прильоту - зруйнована будівля конгрес-центру місцевого університету, поруч - меморіал із квітами і мʼякими іграшками. Біля нього гуляє Ганна з півторарічним сином. "Коли почалась Курська операція, стало страшніше. Але ми ніколи не мали наміру виїжджати з міста, - ділиться жінка. - Не було очікувань, що стане безпечніше - бо це досить близько до нас. Але була надія, що це якось вплине на загальну картину. Що ті території можна буде обміняти на наші".
"Я не можу на це дивитись без сліз, - каже інша перехожа, дитяча лікарка Лілія, яку ми зустрічаємо біля меморіалу. - І кожен ранок, як молюся, плачу". Жінка живе неподалік місця прильоту. Коли це сталось, вона збиралась у церкву - тоді якраз була Вербна неділя.
За три тижні, 6 травня, місто ще не встигло оговтатись від цієї атаки, однак знову чути вибухи і сирени швидкої допомоги. Росіяни вдарили балістичною ракетою по передмістю - селу Велика Чернеччина. Вже за кілька хвилин у місцевій лікарні медики намагаються реанімувати непритомного чоловіка. Зі ще однієї швидкої виносять кушетку, на якій не одразу вдається розгледіти маленьке дитяче тіло. "Стан вкрай важкий, загрозливий для життя", - похапцем відповідає лікарка.
Наступного дня місцева влада повідомить про загибель 6-річного хлопчика. Не вдасться врятувати й цивільного чоловіка. Крім них, на місці загинула 20-річна дівчина. Ще 11 людей отримали поранення.
Вимушені переселенці
Незважаючи на обстріли, місцеві кажуть, що не їхатимуть із Сум. Сюди, навпаки, прибуває дедалі більше переселенців із прикордонних громад. У будівлі, яку займає громадська організація "Плурітон", юрмляться евакуйовані люди. Тут їм надають допомогу із довідками, виплатами і гуманітарною допомогою. Сьогодні, 8 травня, через центр пройшло орієнтовно сто людей. "Люди залишились без нічого, - зітхає керівниця громадської організації "Плурітон" Катерина Арісой. - Усе їхнє життя вмістилося в декілька валіз".
У тимчасовому притулку організації лишаються ті, кому немає куди їхати. Вже місяць тут живуть Андрій із донькою Анею - переселенці з села Новодмитрівка. Вони планують переїжджати до Німеччини. "Я навіть не знаю, чи цілий наш будинок. Мабуть, уже ні", - каже Аня. "Пʼять кілометрів до кордону", - знизує плечима Андрій. "Хочу вже звідси поїхати", - каже дівчинка. Її тато погоджується - аби в дитини було майбутнє.
Іншу кімнату займає пенсіонерка Надія з Угроїдів, селища на прикордонні. Жінка плаче, щойно згадує про свій дім. "Цей будинок мені залишив тато. Він казав: "Нікуди не вздумай їхати, доживай тут до смерті". То я і жила, тримала господарство", - крізь сльози говорить Надія. Катерина, керівниця організації, намагається втішити стареньку, та марно.
"Людина втратила опору. Це як вирване із коренем дерево, - каже Катерина. - Немає слів, якими я можу її заспокоїти".
Умовна безпека в передмісті Сум
Андрій і його дружина Олена, власники невеличкої ферми, теж не хотіли їхати із Миропілля - села на самому кордоні. Навіть їхні вівці, яких у кінці березня евакуювали під Суми, самі повернулись додому. Подружжя перевозило свою худобу - птахів, поросят, сотню овець, два десятки корів і стільки ж коней - у кілька заходів та з допомогою волонтерів. Із частиною тварин довелося йти пішки 20 кілометрів. Коли Андрій з Оленою повернулись додому, аби забрати особисті речі, з двору почулося мекання. "Вони розвернулись і прийшли додому", - сміючись, згадує Андрій.
Фермери приймають нас на подвірʼї свого тимчасового будинку в селі Нижня Сироватка, що на південь від Сум. Тут вони розмістили своїх кіз і кілька десятків собак - своїх і тих, кого залишили їхні господарі. Для решти худоби знайшли прихисток у Сумах і Осоївці, селі на схід від Сум. Тепер фермери шукають місце, куди зможуть поселити усіх тварин.
"Ми не думали виїжджати, хотіли зберегти господарство, - згадує Андрій. - А тоді загострилось, почали бити КАБами. Розвалили мости, перебили газ, світло, інтернет. Доїли корів на генераторі. Одна дойка - півтора літри бензину". Переїзд був ризикованим - у той день російські дрони підбили дві цивільні автівки, згадує чоловік. "Але живність усю забрали", - додає він.
Із початком Курської операції у Миропіллі "стало значно гарячіше", говорить Андрій. "Ми опинились на передку", - додає він і згадує, як завішував килимами вибиті вікна й прибирав із подвірʼя снаряди, що не розірвались. "Але ще не настільки душа спорожніла, щоб погодитись на капітуляцію", - розмірковує Андрій.
Мета операції ЗСУ на території РФ
За даними проєкту Deep State, наразі ЗСУ контролюють менше одного відсотка від понад тисячі квадратних кілометрів території Курської області, захоплених минулого року. "Ми не ведемо наступ. Лише утримуємо старі позиції там, де це можливо", - на умовах анонімності говорить військовослужбовець однієї з десантно-штурмових бригад, яка брала участь у боях на території РФ. Він вважає, що ЗСУ не досягли мети Курської операції. "Наскільки я знаю, ми мали дійти значно далі. Щоб обміняти частину Курщини на частину Запорізької області, - каже військовий. - Я вважаю, що наразі краще звільняти свої території, ніж захоплювати їхні".
Водночас командир механізованого батальйону 47-ї окремої механізованої бригади Дмитро Євтушенко вважає, що ЗСУ досягли основної мети Курської операції - прорвались на територію РФ та відтягнули її військо з інших напрямків. Однак Євтушенко ставить під сумнів реалістичність ще однієї мети, яку називало українське військове керівництво, - створити "буферну зону" в прикордонних районах. "У нас дуже велика ділянка державного сухопутного кордону, щоб на її протяжності зробити буферну зону", - додає командир.
Відповідаючи на запитання про можливі помилки з боку українського військового керівництва, Євтушенко говорить про необхідність збереження особового складу. "Потрібно розуміти, що втрата території - це критично, але якщо це російська територія, то не настільки критично. Потрібно розуміти, що більш відчутні великі втрати особового складу, ніж територій, - каже він. - Я не говорю, що треба тотально відступати. Потрібно це робити обдумано - на підготовлені рубежі, своєчасно і за командою. А не відтягувати це до останнього моменту в надії, що щось зміниться". На думку Євтушенка, ситуація на Курському напрямку не могла змінитись на краще, адже РФ має там кількісну перевагу і в людях, і в техніці.