Пам'ять про трагедію Аушвіца: що кажуть вцілілі у "пеклі"

Цього дня право говорити належить їм: колишнім в'язнямтабору смерті Аущвіц поблизу Освенціма, де під час Другої світової війни було знищено понад один мільйон людей. 27 січня 2025 року, у день 80-х роковин визволення концентраційного табору, що став символом жахів і жорстокості націонал-соціалістичного режиму, на урочистій церемонії в меморіальному комплексі "Аушвіц-Біркенау" були присутні 56 колишніх в'язнів.

Табірний комплекс, розташований на території окупованої під час Другої світової війни гітлерівськими військами Польщі, був звільнений солдатами Червоної армії 27 січня 1945 року. Тоді на свободу вийшли лише близько семи тисяч ув'язнених - виснажених нелюдськими умовами утримання і тяжкою працею.

Історик Петер Гаєс (Peter Hayes) називає польське місто Освенцім, поблизу якого був розташований табір смерті, "столицею Голокосту": табір "Аушвіц-Біркенау" був справжньою "фабрикою смерті". За оцінками, за час його існування там було знищено 1,1-1,5 мільйона осіб, переважно євреїв. На території табору було також вбито близько 80 тисяч поляків, 25 тисяч сінті та рома і 20 тисяч радянських військовополонених.

Навіть через кілька десятиліть після ліквідації табору навряд чи можливо усвідомити справжні масштаби скоєних там злочинів проти людяності.

Політики не виголошували промови

У 1947 році в цьому місці було відкрито музей. У 1979 році меморіальний комплекс Державний музей "Аушвіц-Біркенау" було занесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Церемонію вшанування пам'яті з нагоди 80-річчя визволення концентраційного табору в Освенцімі відвідали його колишні в'язні, представники держав і почесні гості - загалом близько 60 делегацій. Німеччину представляли президент країни Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier) і німецький канцлер Олаф Шольц (Olaf Scholz). Делегацію РФ на 80-річчя визволення Освенціма не запросили.

На відміну від урочистих церемоній, що відбувалися раніше з нагоди круглих річниць визволення табору, цього разу політики не виголошували промов. "Ми не потерпимо забуття - ні сьогодні, ні завтра", - написав натомість Олаф Шольц 27 січня в соцмережі X над фотографією, на якій зображено залізничні колії, що ведуть до Аушвіца.

"Сини та доньки, матері та батьки, найкращі друзі, сусіди, бабусі та дідусі: понад мільйон людей із мріями та надіями були вбиті в Аушвіці, вбиті німцями. Ми співчуваємо і пам'ятаємо", - йдеться в його дописі.

Читайте також: "Аушвіц" - промисловий апарат для вбивства людей

Однак політичні теми не були обділені увагою під час виступів учасників пам'ятної церемонії в Аушвіці. Раз у раз гості згадували напад ісламістської терористичної організації ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року. Зі свого боку голова Всесвітнього єврейського конгресу Рональд Лаудер вказав на те, що сьогодні єврейські студенти по всьому світу зазнають утисків.

Однак головну роль на церемонії відігравали виступи тих, хто пережив ув'язнення в Аушвіці. Цього дня слово взяли четверо з них: Маріан Турський, Яніна Іванська, Това Фрідман і Леон Вайнтрауб. "Я завжди думала, що 27 січня - це мій день народження. Багато хто з моїх друзів навіть не знає, що це не мій день народження", - розповіла Това Фрідман на початку свого виступу.

Колишній в'язень Аушвіца Турський: "Цунамі антисемітизму"

98-річний Маріан Турський був депортований до табору смерті Аушвіц у 1944 році. Він вітає інших колишніх в'язнів, присутніх на церемонії, і нагадує про тих, кого на ній немає: "Наші думки - з тими мільйонами людей, які вже не зможуть розповісти про свої почуття, тому що вони стали жертвами масового знищення".

Згадуючи про пережите, колишні в'язні концтабору відсилають присутніх до сьогодення. Сьогодні світ переживає "цунамі антисемітизму", "Припиніть це!" - закликає Турський і просить про хвилину мовчання.

Сьогодні в живих залишилося мало тих, хто був ув'язненим у таборі Аушвіц і зміг вижити. Однак саме їхні спогади допомагають зберігати пам'ять про трагедію того часу. Заходи, присвячені 80-річчю визволення Аушвіца, розпочалися в Кракові та Освенцімі за кілька днів до пам'ятної дати.

Так, єврейський музей "Галіція" у Кракові організував зустріч із Лідією Максимович. Вона потрапила в Аушвіц у трирічному віці і стала жертвою страшних медичних експериментів Йозефа Менґеле (Josef Mengele), який мучив її за допомогою соляних розчинів.

Після війни Максимович забрали в її матері та віддали на удочеріння. Дівчинці довелося вчитися всього заново. Вона почувалася "диким звіром, у якого є тільки інстинкти виживання", розповідає вона.

Народжена в таборі смерті

Одна з останніх з тих, хто вижив у таборі Аушвіц, - Стефанія Верник. У неї не збереглося особистих спогадів про час в ув'язненні. Адже коли Аушвіц звільнили, їй було лише кілька місяців. Місце, де вона народилася в листопаді 1944 року, - табір Аушвіц - вона називає "пеклом".

Націонал-соціалісти викрили її матір у спробі пронести з собою заборонені речі і відправили до концентраційного табору у квітні 1944 року, коли жінка була на другому місяці вагітності. Мати Стефанії довго приховувала свій стан. Однак коли правда розкрилася, їй дозволили народити, у вкрай важких умовах. З'явившись на світ, Стефанія Верник важила всього два кілограми.

Читайте також: Злочини нацизму: що стало з культурою пам'яті у ФРН

Свою історію вона розповідає за день до меморіальної церемонії з нагоди 80-ї річниці визволення табору смерті у Міжнародному центрі для зустрічей молоді, що розташований просто біля воріт колишнього концтабору. Зала повна. Серед гостей зустрічі - близько 80 молодих людей віком від 17 до 25 років. Більшість із них - з Німеччини, дехто - з Франції та Польщі. Вони уважно слухають розповідь Верник. На обличчі у присутніх - медичні маски, оскільки Стефанія Верник має проблеми зі здоров'ям.

Жертви Йозефа Менґеле

Під час розповіді Верник у залі панує тиша. Коли вона замовкає, присутні встають і починають аплодувати. У декого на очі навертаються сльози. "Те, що я увібрала в себе разом із молоком матері, в мою душу, я буду завжди носити в собі, - каже колишня бранка концтабору польською мовою. - Я не можу просто сміятися".

І донині вона часто хворіє і відчуває виснаження. Імовірно, Йозеф Менґеле, який ставив над в'язнями концтабору страшні медичні експерименти, зробив їй якусь ін'єкцію. Досі в неї регулярно з'являються екземи та висипи на шкірі. Розповідаючи про це, Верник ненадовго збивається, їй потрібно знову зосередитися.

У молодих людей багато запитань. Про її душевну травму, про те, що дало їй надію. Верник відповідає терпляче, вона не хоче залишити поза увагою жодне запитання. Її відповіді м'які й сумні водночас.

У 21-річного Петера Челестіно Крауса ця зустріч надовго залишиться в пам'яті. "Голокост намагався знеособити людей і перетворити їх на цифри, - каже він. - Ми ж повинні знову дати людям обличчя, щоб зрозуміти, що були мільйони тих, хто мріяв про завтрашній день, але й не побачив його".

"Фашизм не має повторитися ніколи"

Ті, хто залишився в живих і пережив жахи Аушвіца, виступаючи на меморіальній церемонії 27 січня, неодноразово нагадують про цих людей. "Ми народилися в моральному вакуумі, - каже Това Фрідман. - Мільйони людей не пережили цього. Але ми зібралися тут сьогодні, щоб проголосити і дати обіцянку, що ми ніколи не дозволимо історії повторитися".

Стефанія Верник під час зустрічі з молоддю напередодні церемонії теж наголошувала на цьому. Свої слова вона зачитала з аркуша паперу, який принесла на захід. "Більше ніколи не повинно бути війни, більше ніколи не повинно бути фашизму. Залишайтеся пильними, щоб цього не повторилося більше ніколи, - закликала вона своїх молодих слухачів. - Це написала я. Народжена в пеклі, у таборі "Аушвіц-Біркенау".