Українські копалини важливі для економіки ЄС

Авторитетний Інститут економічних досліджень Ifo з Мюнхена оприлюднив на тлі переговорів України і США про корисні копалини аналітичну записку "Стратегічні сировинні ресурси України: шанс зміцнити ланцюги постачань у ЄС?". DW поспілкувалася з авторкою доповіді економісткою Ізабеллою Гуревич. 

Deutsche Welle: Пані Гуревич, чим Євросоюзу важливі українські корисні копалини?

Ізабелла Гуревич: Нині багато говорять про сировинні ресурси. Торгівля сировиною стає дедалі більш політизованою. Тим важливіше для Європейського Союзу мати надійні джерела сировини, на які можна покластися. Ці ресурси важливі як для зеленої і цифрової трансформації, так і для розвитку безпекових технологій. Тому гарантування поставок цих ресурсів має бути пріоритетом. Україна має значні родовища, які важливі для промисловості ЄС. Особливо важливими є стратегічні ресурси: марганець, титан, графіт, літій, кобальт, мідь і нікель.

Що саме робить ці ресурси стратегічними?

Особливістю стратегічних сировинних ресурсів є те, що вони мають високе значення для економіки, попит на них стрімко зростає, їх важко замінити чимось іншим і водночас ланцюги постачань цих ресурсів перебувають під ризиком. Європа відчуває ці ризики. Адже стратегічні ресурси наявні лише у незначній кількості країн, здебільшого за межами ЄС. При цьому є високий ризик перебоїв з поставками - як через аварії чи позаштатні ситуації, так і через зміну політичної ситуації у відповідних країнах. У разі збоїв у ланцюгах поставок інших постачальників знайти вкрай складно.

У вашій аналітичній записці ви говорите про цю стратегічно важливу сировину як про "сировину майбутнього". Чим саме вона важлива для економіки країн ЄС?

Європейський Союз визначив 15 "технологій майбутнього", які важливі для зеленої і цифрової трансформації, а також для розвитку оборонних технологій. Для розвитку цих "технологій майбутнього" потрібне надійне постачання 34 видів сировини. 20 з них наявні в Україні. Це дуже великий показник. Ця сировина потрібна для виробництва супутників, безпілотних систем, сонячних панелей, серверної інфраструктури. Але передовсім йдеться про виробництво літій-іонних батарей. Саме тому Європейський Союз і Україна є стратегічними партнерами як щодо стратегічної сировини загалом, так і щодо перспективи виробництва літій-іонних батарей зокрема. Україна має поклади дуже багатьох корисних копалин, необхідних саме для літій-іонних батарей.

Про поклади літію в Україні багато спекуляцій. Називаються чималі цифри і конкретні потенційні родовища. Але при цьому зауважується, що оцінки покладів здійснювалися ще за часів Радянського Союзу. Наскільки надійні дані про поклади літію в Україні на вашу думку?

Так, інформація у публічному доступі значною мірою застаріла. Низка геологічних досліджень ще мають бути проведені. Але, наскільки я розумію, частина вже наявної інформації не розголошується в умовах воєнного стану. Тому нині дійсно важко оперувати офіційними цифрами.

Деякі експерти зауважують, що війну Росії проти України можна назвати і війною за ресурси, адже бої точаться передовсім за регіони, багаті на корисні копалини. Чи саме на ці ресурси розраховують і Європа, і США?

Відомо, що значна частина покладів сконцентрована на Сході України. Зокрема, й стратегічні ресурси, такі як літій, рідкоземельні матеріали. За допомогою бази даних European geological data infrastructure можна відслідковувати на карті конкретні родовища і робити висновок, чи вони вже на захопленій Росією території, чи ще на підконтрольній Україні. Стратегічні ресурси Сходу України дійсно потенційно важливі як для України, так і для її західних партнерів.

Чи можна назвати ці стратегічні корисні копалини одним з козирів на шляху України до ЄС?

Самих лише покладів корисних копалин для вступу до ЄС буде замало. Для цього потрібні демократія, правова держава і ринкова економіка, що функціонує. Україна йде цим шляхом, тому переговори про вступ вже розпочалися. Поглиблення економічної інтеграції буде корисним для обох сторін, а співпраця у сировинній сфері може бути важливою складовою цієї інтеграції.

У минулому ми були свідками того, що важливі ресурси України, такі як титанова руда, а також сировинна база для металургії опинялися під контролем олігархів. Чи не завадить такий сценарій співпраці з ЄС у цій сфері?

Це політичне питання, з коментуванням якого я як економістка воліла би бути обережною. Варто водночас відзначити один свіжий приклад, який є сигналом про те, що Україна намагається зменшити такий влив олігархів. Йдеться про Нікопольський завод феросплавів, який було повернуто під контроль держави. (Завод донедавна контролював мільярдер Ігор Коломойський, який нині перебуває під вартою через обвинувачення у шахрайстві і відмиванні грошей - Ред.) У цьому контексті варто лише наголосити, що прозорість і дотримання норм правової держави мають ключове значення передовсім у співпраці з Європейським Союзом.

Нині на завершальній стадії перебувають перемовини України і США щодо угоди про корисні копалини. З того, що відомо, Вашингтон має амбітні плани щодо контролю над українськими природними ресурсами. Наскільки це може перекреслити перспективу партнерства України і ЄС щодо стратегічних ресурсів?

Я би так не сказала. Це можна порівняти з бізнесом. У кожної компанії є ціла низка ключових клієнтів. Так само у більшому масштабі можна розглядати і співпрацю з ЄС і США. Важливо, щоб Україна не лише видобувала, але й здійснювала подальшу переробку сировини. Покупцями цієї продукції можуть бути і ЄС, і США, які конкурують за доступ до ресурсів. Водночас ми досі до кінця не розуміємо, як далеко зайде угода США з Україною щодо корисних копалин, і які в ній будуть зобов'язання. Виглядає на те, що ця угода є засобом не стільки економічного розвитку України, скільки способом отримати гарантії безпеки. З точки довгострокового розвитку економіки пріоритетом Києва має бути співпраця із ЄС, яка фокусується на сталому розвитку і створенні доданої вартості у сировинній галузі. Але короткостроково питання безпеки є більш нагальним, а отже і угода зі США. Це складне політичне балансування. Натомість з Європейським Союзом у України вже є конкретна угода про співробітництво у цій сфері, яка передбачає спільні зусилля щодо розвитку видобутку стратегічно важливих копалин. Цю угоду було підписано ще 2021 року. ЄС зробив ставку на стратегічне партнерство з Україною у цій галузі, яке відзначається послідовністю і довгостроковим баченням. Мінусом є лише властива ЄС забюрократизованість. Європейській спільноті варто діяти рішучіше і менш бюрократично, прискорити процеси ухвалення рішень, щоби відстояти ті стратегічні позиції, які чотири роки тому було артикульовано в угоді з Україною про стратегічні ресурси.

Чи можна вже говорити про те, що угода України і ЄС приносить якісь плоди?

ЄС підтримує Україну у питаннях геологічної розвідки і створенні прозорої системи доступу до геологічної інформації. Це перші кроки, які сприяють залученню інвесторів у перспективі. Тим часом українські підприємства сировинної галузі мають можливість отримати європейські сертифікати сталого розвитку, що відкриває їм доступ до європейського ринку збуту. Україна запрошується на європейські сировинні конференції, які є майданчиком для залучення інвестицій у видобуток і переробку корисних копалин. Ця угода дає цілий набір інструментів розвитку, передовсім у довгостроковій перспективі.

Читайте також: Хто контролює українські надра - дослідження від YouControl

Нині на політичному рівні багато розмов про українські природні ресурси. Але ми не знаємо, які саме обсяги ресурсів доступні і наскільки економічно обґрунтованим може бути їхній видобуток. Наскільки реально залучити інвесторів за таких обставин?

Коли йдеться про корисні копалини, питання економічної виправданості треба переоцінити. Нині на перший план виходять численні геополітичні чинники, стратегічні сировинні ресурси дедалі частіше використовуються як інструмент тиску. У цих умовах важливо гарантувати надійний і безперебійний доступ до таких ресурсів. Нерідко це навіть важливіше, ніж короткострокова економічна вигода. У цьому сенсі Україна має переваги, вона має велике економічне значення для ЄС.

Тим часом Росія відкрито намагається зацікавити нове керівництво США своїми природними ресурсами, а також ресурсами окупованих територій України. Чи не може така пропозиція виявитися більш вигідною суто з точки зору бізнесу?

Годі й говорити про те, що така пропозиція є дуже сумнівною з моральної точки зору. Але й з економічної точки зору є сумніви. Адже розробка перспективних родовищ є довгостроковою інвестицією. Такі інвестиції вимагають гарантій, перш за все з огляду на норми правової держави. Тут США мають зважити, чи вважають вони Росію правовою державою.