Музейний острів у Берліні як дзеркало німецької історії
6 червня 2025 р.
Мабуть, жодне інше місце так не унаочнює бурхливу історію Берліну - починаючи від епохи Просвітництва до Другої світової війни, потім протистояння двох систем під час "холодної війни" й аж до сьогодення, як Музейний острів. Нещодавня його відбудова й реставрація перетворили цей музейний комплекс на справжню атракцію для відвідувачів з усього світу. 1999 року Музейний острів увійшов до переліку об'єктів Світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Нині він святкує своє 200-річчя - саме стільки часу минуло з моменту закладення першого каменю для споруди першого музею.
Музейний острів - спадок від епохи Просвітництва
Під час Наполеонівських війн (1803-1815) французькі війська не раз вдиралися до Прусського королівства. Ті воєнні кампанії супроводжували грабежі, тож багато мистецьких витворів з Берліну було вивезено загарбниками. Однак згодом, уже після війни, їх повернули, і тодішня влада Пруссії вирішила виставити їх на показ широкому загалу.
Тож не дивно, що постала потреба в музеї. Власне, той музей називають Старим музеєм (який тоді просто називався "Музей". - Ред.) - перша будівля з п'яти споруд, котрі вже згодом стали відомими як Музейний острів. Наріжний камінь першої споруди було закладено 1825 року, а відкрито 1830 року.
Це попри те, що економіку Пруссії підірвала ціла низка нескінченних виснажливих кривавих війн. "А проте, вони не пошкодували коштів на таку культурну будівлю, спорудження якої довірили найкращому тогочасному архітектору - Карлу Фрідріху Шинкелю", - розповів Германн Парцінґер (Hermann Parzinger), голова Фонду прусської культурної спадщини, у розмові з DW. Тодішній крок влади Прусії - і досі є важливим історичним сигналом, а особливо для сьогодення, коли нерідко лунають сумніви в доцільності видатків на потреби й розвиток культури, наголосив Парцінґер.
В епоху Просвітництва освіта вважалася найголовнішим суспільним надбанням та капіталом. Тож не дивно, що видатний німецький учений і державний діяч Вільгельм фон Гумбольдт вважав саме музеї важливим складником своїх освітніх реформ. "Музей для нього був місцем естетичної освіти громадян", - пояснює Парцінґер. "Йшлося не просто про спорудження музею - за цим стояло велике бачення. Мистецтву і науці відводилася в тому провідна роль", - додав експерт.
Нові музеї для дедалі більших колекцій
Під час колоніальної доби значно розширилася колекція античних артефактів - водночас тодішнє керівництво музею прагнуло виставити й твори німецьких художників-романтиків. Не дивно, що вже невдовзі місця у Старому музеї просто забракло, тож довелося зводити нові музеї.
Упродовж наступного століття до комплексу на острові річки Шпрее, розташованому в північній частині історичного центру Берліну додалися ще чотири великих музеї. Так, 1859 року було відкрито Новий музей, за ним у 1876 році двері для відвідувачів відкрила Стара національна галерея, потім у 1904 році до них додався нинішній Музей Боде - тоді він називався Музеєм кайзера Фрідріха - та насамкінець Пергамський музей, який був спеціально зведений для показу монументальних витворів стародавнього світу, як-от Ворота Іштар з Вавилону. Споруджувати його завершили у 1930 році.
Тож згодом музеї стали культурною візитною карткою німецької столиці, а також вираженням національної ідентичності.
Розквіт Музейного острова перед Другою світовою війною
До Другої світової війни Музейний острів вважався однією з найважливіших культурних пам'яток Європи. За диктатури націонал-соціалізму колекції стилізували під нібито "арійську" високу культуру. Під час самої війни багато творів мистецтва було вивезено, адже заради їхнього збереження цінні артефакти розміщували в підземних бункерах, шахтах та замках по всій Німеччині. Завдяки таким превентивним заходам вдалося врятувати багато експонатів - зокрема бюст Нефертіті та значні частини Пергамського вівтаря. Іншим наслідком тих заходів стало те, що багато культурних та історичних скарбів опинилися далеко від столиці. А самі будівлі Музейного острова зазнали значних пошкоджень унаслідок активних бомбардувань і бойових дій.
Після завершення війни у 1945 році Берлін захопили радянські війська. Як тільки стихли бойові дії, до справи взялися так звані радянські "трофейні бригади", котрі конфіскували значні частини колекцій і відправили їх як так звані "репараційні твори мистецтва" до Москви або Ленінграда, як тоді називався Санкт-Петербург. Багато з вивезених тими радянськими бригадами артефактів і мистецьких творів досі вважаються зниклими, перебувають у російських музеях та архівах або потрапили до приватних колекцій. Лише деякі артефакти були повернуті у 1950-х роках, переважно за хрущовської "відлиги". Проте досі в Росії перебуває близько мільйона творів мистецтва, понад чотири мільйони книг і рукописів, а також значна кількість архівних матеріалів.
Попри те, що німецькі та російські установи протягом останніх десятиліть проводили спільні дослідження цих об'єктів, "сьогодні через війну (Росії проти України. - Ред.) все заморожено і перервано - і невідомо, коли ми зможемо відновити ці контакти", - визнав Парцінґер.
Застій за панування НДР
Після поділу Німеччини державами-переможицями у Другій світовій війні Музейний острів увійшов до східної частини Берліну, тобто опинився у складі НДР. Однак влада НДР фактично не мала коштів на відбудову зруйнованих або сильно пошкоджених будівель. Особливо це стосувалося Нового музею, котрий десятиліттями залишався руїною - своєрідним нагадуванням і пам'ятником війни. "Будівлі радше зазнавали косметичного ремонту, але повноцінної реконструкції ніхто не проводив", - розповідає Парцінґер.
На цьому тлі він згадав свій власний візит до Східного Берліну у 1984 році, який добре закарбувався в його пам'яті. Тоді він був ще студентом, тож і гадки не мав, що через понад два десятиліття сам очолить Фонд прусської культурної спадщини - а отже, буде відповідати за Музейний острів. Під час того візиту він уперше побачив розбомблену будівлю Нового музею. "Зі сходів росли дерева, даху не було - просто бракує слів", - ділиться Парцінґер пережитим і побаченим.
Тож після падіння Берлінського муру та возз'єднання Німеччини у 1990-х роках постала нагальна потреба "справді масштабно реконструювати будівлі та зробити їх придатними для майбутнього функціонування".
Відбудова після возз'єднання Німеччини
Сама масштабна реставрація розпочалася вже після 1990 року. Тоді для такого мегазавдання розробили спеціальний генеральний план, покликаний модернізувати та поєднати між собою усі п'ять історичних музеїв ансамблю, що вже згодом став об'єктом Світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Центром відбудови став Новий музей. Британському архітектору Девіду Чіпперфілду, який відповідав за проведення робіт, вдалося інтегрувати руїни в нову будівлю. Залишені війною пошкодження, як-от посіченні кулями стіни чи прогалини на стелях, де мали були фрески, він свідомо залишив видимими. Утім, такий його своєрідний і новаторський підхід викликав чимало нарікань - серед пуристів лунали заклики реставрувати споруду в її первісному неокласичному стилі. Коротше було чимало незадоволених проєктом Чіпперфілда.
Утім, саме впровадження цієї "чудової концепції" було єдиним правильним рішенням, не без захвату констатує Парцінґер, додаючи, що він і досі щоразу, коли прогулюється будівлею музею, відкриває для себе небачені раніше нові деталі. Так само попри нарікання критиків, відреставрований музей отримав численні національні та міжнародні архітектурні премії.
Найвідомішим експонатом Нового музею, де розмістилися Єгипетський музей та колекція папірусів, є бюст цариці Нефертіті, вік якого фахівці оцінюють у близько 3500 років. Хоча є петиція, що вимагає його повернення до Єгипту, для Фонду прусської культурної спадщини це питання не обговорюється: "Нефертіті потрапила до Берліну в межах абсолютно легальних і добре задокументованих розкопок", - наголошує Парцінґер, який також відіграв важливу роль у дебатах щодо повернення об'єктів, здобутих у колоніальну добу, як-от колекції під назвою Бенінська бронза.
Керівництво Музейного острова прагне зробити його ще цікавішим для туристів з усього світу
Цьогоріч Парцінґер передає керівництво Фондом, на чолі якого він пробув 17 років, новій команді. Але й нове керівництво не збирається відступати від подальшого втілення генерального плану з розвитку комплексу.
Важливою віхою стало відкриття у 2019 році Галереї Джеймса Сімона - вона слугує головним входом до Музейного острова. Пергамський музей нині закритий на реконструкцію до 2027 року, а вже після нього настане черга Старого музею.
Коли всі реставраційні роботи будуть завершені, чотири з п'яти історичних будівель з'єднає безбар'єрна підземна рампа, так званий Археологічний променад, що орієнтуватиметься на історичні мости між музеями, зруйновані під час Другої світової війни.
Музейний острів залишається унікальним місцем, де зустрічаються історія, мистецтво та архітектура - місце, яке не приховує свого минулого, а зберігає його живим. Це - відповідь Німеччини на Лувр чи Британський музей. Тож не дивно, що нове керівництво мріє довести у майбутньому кількість відвідувачів цього музейного комплексу до показників обох згаданих об'єктів у Франції та Великобританії.