Міністр: Наздоженемо кожного, хто краде українське зерно

Уперше після початку повномасштабної війни Україна знову взяла участь у "Зеленому тижні". Цей ярмарок, який щорічно відбувається в Берліні, вважається найважливішим у світі форумом виробників та продавців аграрної продукції. Разом з представниками українського бізнесу в німецькій столиці побував і міністр аграрної політики та продовольства України Віталій Коваль. Deutsche Welle скористалась цією нагодою, аби поговорити з ним про стан, в якому зараз перебуває українське сільське господарство, з якими проблемами воно стикається під час війни та які перспективи українських аграріїв на світовому ринку.

DW: Пане міністре, як Україна представлена на "Зеленому тижні"? Які меседжі Україна посилає партнерам і відвідувачам виставки?

Віталій Коваль: Для нас дуже важливо бути тут. Це величезний ярмарок з майже столітньою історією. У нас на стенді представлені цукрова галузь, молочна галузь, галузь виноробства, галузь виробництва борошномельних виробів, яєчні виробники, переробники м'яса, птиці. Ми популяризуємо продукцію. А крім простих людей, які приходять сюди як на сімейне дозвілля, тут є і представники бізнесу і асоціацій. Ми можемо привести до стенда міністрів з інших країн, показати їм, провести тут зустріч.

Для нас було важливо приїхати не лише урядовою делегацією, а приїхати з бізнесом, щоб у першу чергу профільні асоціації, представники бізнесу відчули, які є застереження в Європі стосовно нашої євроінтеграції, які продукти цікавлять більше, в які ринки потрібно йти.

Ми (учасники 17-ї Берлінської конференції міністрів сільського господарства, яка відбувалась у рамках "Зеленого тижня". У форумі взяли участь міністри з понад 60 країн світу. - Ред.) підписали комюніке. Мені приємно, що в комюніке було прописано різке засудження російської агресії, війни в Україні і унеможливлення блокування будь-якого шляху продовольства. 

DW: Ви вже провели низку зустрічей з міжнародними партнерами. Про що йшлося під час переговорів?

Контакт дорівнює контракт. І задача, щоб кожен представник українського бізнесу, який тут знаходиться, знайшов візаві для підписання контракту. Зокрема, дуже хороші діалоги були зі Світовим банком, з організаціями, які входять в ООН.

Ми акцентували на нестачі й дефіциті потужності для зберігання. Є проблема зі зберіганням овочів, тому що в перші місяці війни велика кількість овочесховищ була просто зруйнована. Це були спрямовані атаки для того, щоб продовольча безпека була порушена.

Нам потрібно відбудовувати потужності зберігання зерна, щоб фермер мав право на справедливу ціну. Щоб він свою продукцію тримав і протягом сезону продавав, отримуючи максимальний економічний ефект. Близько 200 тисяч голів скота Україна втратила від початку широкомасштабної агресії. Це велика частина втрат економіки. Взагалі втрати від війни в Україні оцінюються в понад 80 мільярдів євро тільки в агросекторі.

DW: Україна багато років вважалася "житницею Європи". Україну все ще так сприймають?

Ми втратили близько 20% нашої території під час війни. Відповідно, 20% наших чорноземів і сільськогосподарських ґрунтів. Звісно, потенціал зменшився. Якщо ми в 2021 році виростили 106 мільйонів тонн зернових та олійних культур, то в 2024, я дякую кожному фермеру, що ми зібрали 76 мільйонів. Тобто, фактично, різниця суттєва - 30 мільйонів тонн. Так, 2021 був урожайним роком. Але в цьому році ми мали фактори зменшення кількості.

При тому всьому Україна зберегла лідерські позиції за багатьма напрямками. Ми - номер 1 в експорті соняшникової групи. Тобто ми експортуємо олію, соняшниковий шрот, соняшникову макуху. Ми в топах за експортом кукурудзи, пшениці, ячменю - це наші історичні продукти, які ми експортуємо. Мед. Ми непогано змогли перелаштуватися по курячому м'ясу як країна. Але є багато продуктів, яких ми втратили. До прикладу, кількість виноградників, які є в Україні зараз, в декілька разів менша, ніж до війни. 

DW: Якої допомоги від західних і німецьких партнерів потребує українська аграрна промисловість?

Нам важливий доступ до фінансування, до послуг страхування від військових ризиків. Щоб виробити продукцію всередині країни, ми дуже багато імпортуємо.

У тонні кукурудзи 75% складників - імпорт. Дизель, імпорт насіння, засоби захисту, мінеральні добрива, трактори, комбайни - це все імпортний компонент. Імпортуємо в основному з Європи. Ми - великий торговий партнер, і нам важливо, щоб ЄС далі продовжував постачання цієї продукції. Якщо ми споживаємо таку велику кількість імпортної продукції, ми просимо можливості експортувати вирощену продукцію до ЄС, тому що це взаємна торгівля. 

DW: Чи є якийсь прогноз, якого обсягу експорту зерна Україна очікує в 2025 році? На що можна було б сподіватися?

Можу сказати про результати календарного 2024 року. У нас був рік, коли ми проекспортували агропродукції - всієї, від зернових до харчових продуктів - на 24,6 мільярда доларів. Це другий результат у нашій історії. Дуже напружилися наші аграрії, щоб досягнути цього результату. Він непоганий, але він, на жаль, недостатній. Тому що ми фінансуємо витрати Збройних сил України з внутрішнього бюджету. Це податки, які сплачують аграрії для обороноздатності.

Нам важливо їх ще більше нарощувати. 60% всього виторгу від експорту - це агро. Це не є добрий показник. Ми хотіли, щоб у цьому показнику було більше продукції індустріальної. На жаль, росіяни виключили багато індустріальних виробництв з процесу, і ми змушені компенсувати агропродукцією. 

DW: З якими ризиками нині на третьому році повномасштабної війни Україна стикається при транспортуванні продукції?

Перше - це ризик руйнування інфраструктури зберігання, елеватори, переробні заводи, порти, самі дороги, якими йде експорт, це все є під ризиком знищення.

Друге - це логістичні шляхи, відкриті морські коридори чи не відкриті. Для нас це дуже важливо. І сьогодні ми маємо непогані показники по тому, що український агроекспорт пішов знову через порти Великої Одеси, через дунайські порти. Це показник того, що ми не тиснемо фізичними об'ємами на кордон з нашими сусідами.

Але, на жаль, ми не змогли повноцінно відновити поки що доставку контейнеровозами. Великі лінії до нас не заходять через ризик знищення контейнерів. Лінії не готові брати на себе ризики, бо ми мали ракетний удар по контейнеровозу. Цинічний випадок, але на цьому контейнеровозі була соняшникова олія в пляшках у контейнерах для Палестинських територій. Туди попала ракета, і партнери потім боялися заводити контейнеровоз.

DW: Про морський шлях часто говорили в ЗМІ, що він відвойовує своє довоєнне значення. Тим часом обсяги експорту через Дунай зменшилися. Чи є потенціал у шляху через Дунай?

Наша задача - мати альтернативу. Важливо, щоб ми в будь-який період могли диверсифікувати свої поставки. За 2024 рік 13% всього агроекспорту було здійснено через дунайські порти. Сказати, що це велика частина, ми не можемо. Але добре, що в нас є ці порти.

DW: Після падіння режиму Башара Асада Росія призупинила постачання російського зерна до Сирії. Україна тоді направила як гуманітарну допомогу 500 тонн пшеничного борошна. Чи є в України потенціал забезпечити Сирію зерном так, щоб компенсувати нестачу того зерна, яке було там з Росії?

В України самотужки набагато менший потенціал, ніж спільно з цивілізованим світом. Я особисто був у Сирії наприкінці року разом з міністром закордонних справ. Ми побачили, що приносить режим автократичний в країну. Суцільне руйнування… Наслідки війни - 14 років виснажливої реальності сирійців.

24 мільйони жителів без доступу до продовольства. Без права на нормальне харчування. І це неприпустимо. Там, де важко, маємо бути ми. Ми це прожили. Коли говоримо з сирійцями, ми говоримо з ними однією мовою. Хоч це українська й арабська, але це мова розуміння реалій війни.

Наша важлива місія сьогодні - вибудувати такий механізм підтримки міжнародними партнерами Сирії, який буде базуватися на прогнозованості, на тривалості і на сталості. Україна вирощує утричі більше продукції, ніж сама споживає. Ми обережно ставимося до планування, ми повністю розуміємо баланс продуктів, які  можемо експортувати, які споживаємо всередині. Ми чітко розуміємо, що можемо допомогти і Сирії, й іншим країнам разом з міжнародними партнерами з їхньою фінансовою підтримкою. 

DW: Великобританія створила базу даних для відстеження краденого українського зерна, яке Росія вивозить з окупованих територій. Які можливі наслідки чекають Росію або ті країни, куди це зерно постачається, в разі підтвердження, що воно крадене?

Будь-яке зерно, яке вивозиться з окупованої території, це крадене зерно Росії в України. Зібрані ДНК-аналізи і ґрунтів, і насіння. Ця база дуже широка. Ми розуміємо не просто, українське це зерно чи ні. Ми навіть розуміємо, з якого воно регіону, району. Тому що і ґрунти, і все інше відрізняються.

Перший проєкт буде імплементований у Литві. Ми не зупинимося, ми будемо далі імплементувати. Ні одна тонна українського зерна не продасться під виглядом російського чи будь-якого. Ми наздоженемо кожного, хто буде намагатися продати українське зерно.

DW: Чверть посівних площ внаслідок війни непридатна для посівів. Які кроки необхідно зробити Україні, можливо, разом з партнерами, щоб колись ці землі були повністю очищені від мін і готові до посіву?

Для нас процес розмінування закінчується вирощенням чистої продукції, яку можна споживати. Це кінцева мета. Не просто розчистити територію від мін, а попрацювати з ґрунтами, дослідити їх і розуміти, що українська земля повертається в сільськогосподарський обіг в нормальному стані і вона придатна. Ми не збираємося робити це десятиліттями. Дуже важливо з допомогою партнерів зробити це за лічені роки, тому що це про економіку, продовольчу безпеку у світі.

DW: А чи можливо це зробити за роки?

Можливо. І повірте, ми вже за 2024 рік повернули в товарообіг 218 тисяч гектарів. Так, щось було дуже забруднене, щось із цих земель забруднене менше, але вони обстежені і повернуті в обіг.

DW: Як технологічно змінився підхід до засівання поля під час війни?

Колись ми будемо засівати через дрони, але не через те, що в нас заміновано, а через те, що технології будуть це дозволяти. 

Ми маємо виклики, які пов'язані з демографічною ситуацією. Понад 200 тисяч українських фермерів, аграріїв сьогодні на фронті. Їхні місця зайняли дружини, доньки. В нас великий виклик щодо перекваліфікації, автоматизації праці. Тому що дефіцит робочих рук ми відчуваємо сьогодні.

На жаль, ми будемо змушені робити адаптивні сільськогосподарські машини, щоб там могли працювати люди з обмеженими можливостями. Щоб люди, які будуть мати протези або вже їх мають, поверталися до праці.

Дуже важлива підтримка партнерів, увага до України, тому що це не чиясь війна десь далеко. Це війна цивілізованого світу за продовольчу безпеку, за доступ до харчових продуктів. І ми маємо її виграти.

Повну версію інтерв'ю з міністром агрополітики України Віталієм Ковалем дивіться тут: