Світ чекає на рішення. Дональд Трамп анонсував телефонну розмову з Володимиром Путіним у вівторок. Можливо, після неї буде, про що оголосити? Втім, останніми днями посилилося враження, що для угоди про перемир'я ще знадобиться певний час. Не все ще збіглося до кінця.
США виступають за якнайшвидше припинення вогню, Європа - хоч і не бере участі в переговорах - за контрольоване перемир'я, Україна - за гарантії збереження її державності. Росія ж, схоже, припиняти бойові дії взагалі не хоче. Путін підвищує ставки і тягне час.
Незалежно від того, буде у вівторок досягнуто прориву чи ні, Європі в будь-якому разі слід переналаштувати систему своїх координат у сфері безпекової політики і розробити майбутній курс щодо України.
Європа без США - новий курс у сфері політики безпеки
У Європі зрозуміли: 28 лютого в Овальному кабінеті Білого дому щось зламалося, причому, напрочуд швидко, як за європейськими мірками. Нарікати безглуздо. Треба визнати, що США більше не вважають себе зв'язаними трансатлантичними зобов'язаннями. Європа мусить знайти свою майбутню роль на світовій арені без США за своєю спиною. Європа - не велика держава, важливим гравцем вона була лише у власному уявленні Заходу, в уявленні НАТО. Той момент в Овальному кабінеті все змінив. Європі належить самій подбати про свою оборону і виробити самостійну зовнішню політику.
Із сильною Європою, що має потужний ВПК, Путін рахуватиметься - але, як показало минуле, не зі слабкою Європою, що покладається лише на військову міць США. Дипломатичні рішення потребують силових гарантій. Так було в минулому, так буде і надалі. Це надзвичайно важливо і для майбутнього суверенної України.
Читайте також: Європа та її власна ядерна безпека
Чого Європа може повчитися в України
Однак не йдеться про розрив відносин з Америкою. США і надалі залишатимуться найбільшою військовою державою, з якою доведеться рахуватися всім. Для європейців йдеться про те, щоб знайти і прийняти новий варіант взаємодії один з одним і зробити відповідні висновки. Приклад показує Велика Британія. Прем'єр-міністр Кір Стармер узяв на себе роль лідера і діє за принципом: без паніки, подивимося, що може статись...
Дзвонити Трампу і зустрічатися з ним, визнавати той факт, що тільки він здатний домовитися з Путіним про перемир'я в Україні. Заспокоювати Трампа, пояснювати йому, в чому полягають інтереси європейців, і намагатися спонукати його їх враховувати. У цьому полягає роль середніх держав. До їхнього числа належить і Європа, якій слід цю роль вивчити.
Найбільша загроза в новій ситуації на глобальній світовій арені - виявитись непоміченим або тим, кого обійшли. Саме цього слід уникнути. Кір Стармер це зрозумів і готовий повести за собою європейців. І вже не так важливо, що Велика Британія більше не є членом ЄС. Не має значення і готовність приєднатися таких країн, як Угорщина. Світ змінюється із запаморочливою швидкістю. "Коаліція охочих" - чим не варіант?
Багато інших країн вже давно освоїли роль середніх держав, насамперед - Саудівська Аравія. Коли у свій перший президентський термін Трамп не захотів допомагати тодішньому союзнику у конфлікті з Іраном, Саудівська Аравія зрозуміла: треба діяти. Ер-Ріяд почав діалог з Іраном, спромігся зберегти партнерські відносини зі США, став розвивати контакти з Китаєм і Росією. Сьогодні Саудівська Аравія - головний посередник у досягненні домовленості про перемир'я і місце проведення переговорів між США і Росією.
Якщо Європа зуміє віднайти таку нову роль у глобальній грі, в якій на кону - влада та інтереси, це надалі матиме величезне значення і для України. Припустимо, перемир'я буде. Але чи можна довіряти Путіну? Чи можна довіряти Трампу?
Не виключено, що - на відміну від Путіна - у Трампа взагалі немає жодного плану, тільки бажання - якнайшвидше позбутися війни в Європі. Це може вийти йому боком. І можливо, що скоро США гідно оцінять самостійність Європи.
Автор: Дірк Еммеріх (Dirk Emmerich), кореспондент німецьких телеканалів n-tv & RTL, багато років жив і працював у Москві, а також у Вашингтоні, був кореспондентом n-tv у Сирії, Лівії, Афганістані та інших країнах, охоплених військовими конфліктами.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.