Є кілька речей, на які, на мою думку, потрібно зважати, аналізуючи результати російсько-американських переговорів в Ер-Ріяді. Головне: все, що заявляють представники Москви, потрібно сприймати як брехню, поки практика не доведе протилежне.
Путін грає з Трампом?
Навіть якщо в майбутньому Путін погодиться виконати якісь невигідні для нього обіцянки, то порушить їх за ж першої нагоди. Упевнений, це розуміють досвідчені американці, які займаються перемовинами щодо України (Рубіо, Волц, Віткофф, Келлог), навіть якщо вони не кажуть про це публічно. Важливо також не надавати надмірного значення висловлюванням Дональда Трампа. Те, що він скаже сьогодні, цілком може бути ним же спростовано завтра. Це - наслідок як специфіки його характеру, так і підходу до перемовин узагалі. Як розповів у недавньому інтерв'ю його колишній радник (і, як і раніше, прихильник) Стів Беннон, Трампу подобається бути непередбачуваним і до кінця тримати партнерів у невіданні та розгубленості.
Що стосується Володимира Путіна, то російський диктатор іде на переговори з тягарем гострих проблем. Успіхи російської армії на фронті останніми місяцями мінімальні, Путін боїться оголошувати мобілізацію, а в разі закінчення війни на поставлену на військові рейки економіку Росії, ймовірно, чекає глибокий спад, який загрожує проблемами для режиму.
Призначення нібито близького до путінської доньки Катерини Тихонової Кирила Дмитрієва в переговорну команду Кремля навіяло мені спогади про кремлівську "сім'ю" епохи Єльцина. Доброзичливий випускник Стенфордського університету Дмитрієв, який добре розмовляє англійською і, як стверджують російські блогери, має хороші особисті стосунки із зятем Трампа Джаредом Кушнером. Так це чи ні, але якщо в американській участі родичів у політиці - просто специфічний стиль конкретного президента (Трампа чи того самого Джона Кеннеді), то в умовах російської диктатури це ознака занепаду системи та недовіри диктатора власному бюрократичному апарату.
Схоже, це розуміють у Києві. Паніка в Європі після першого раунду перемовин у Саудівській Аравії помітно контрастує з упевненою позицією українського керівництва - "Київ не прийме жодних домовленостей, укладених за спиною України".
Зеленський не здається
Володимир Зеленський може бути роздратований нинішньою позицією Білого дому. Але він просто не має іншого вибору, окрім як не поступатися. Український народ не прийме капітуляції. На його користь і позиція більшості українців - рейтинг президента впевнено тримається на рівні 50 відсотків. Це - серйозне досягнення у країні, яка активно обороняється три роки. А на слова Трампа про те, що рейтинг Зеленського нібито становить наразі чотири відсотки, президент України відповів, що цю інформацію Трамп отримав від Росії.
Візит Зеленського до Туреччини допоміг йому заручитися підтримкою турецького лідера Реджепа Таїпа Ердогана. Туреччина - ключова країна НАТО, абсолютно не зацікавлена у перемозі Росії над Україною. На цьому тлі ЄС погодив чергові санкції проти Росії, а глави держав і урядів Європи зібралися на другий за три дні саміт, присвячений Україні та викликам безпеці континенту.
Паралелі між нинішньою ситуацією і "мюнхенською змовою" (як і більшість історичних паралелей) дуже умовні, якщо прийнятні взагалі. На відміну від Чехословаччини, яка здалася без бою після 1938 року, Україна вже активно чинить опір агресору. Вона чудово знає, що на неї чекає, якщо вона погодиться здатися йому. Це змінює все.
Навіть якщо адміністрація Дональда Трампа буде надалі готова піти на односторонні поступки Москві (це ще не факт), а більшість у Конгресі її беззастережно підтримає (теж далеко не факт), то згоди на це більшість європейських країн і, найголовніше, Україна не дадуть. І навіть якщо США припинять допомагати українцям, у них залишаться важливі союзники. Тож підсумки цієї війни ще рано підбивати.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.