Путін не зацікавлений у зустрічі із Зеленським, про яку говорили після самітів на Алясці та у Вашингтоні. Зустріч на Алясці Володимира Путіна і Дональда Трампа була не більше ніж фарсом, і від неї виграв лише сам Путін, відзначали багато оглядачів. Його цікавили лише кадри зустрічі з Дональдом Трампом на рівних. Їх він і отримав.
До цього слід додати демонстрацію згуртованості Шанхайської організації співробітництва (ШОС) на саміті в Тяньцзіні. Путін весь час був поруч з головою КНР Сі Цзіньпіном. Обидва вважаються засновниками нового світового порядку, в якому подальше існування Заходу перебуває під питанням. У Кремлі вже зарозуміло заявили минулого тижня, що у Путіна немає часу на зустріч із Зеленським, оскільки він їде до Китаю.
Європа повинна діяти активно
Чи була зустріч на Алясці помилкою? Ні, зовсім ні. У серпні відбулося більше зрушень, ніж за попередні три з половиною роки війни. Але є загроза, що це вікно можливостей тепер знову закриється. І найпізніше тепер у гру повинні вступити Європа та Німеччина.
4 вересня "коаліція охочих" має намір зустрітися в Парижі, щоб обговорити, що робити далі. Росія хоче капітуляції України. Америка - територіальних поступок - в надії, що це призведе до завершення воєнних дій. Але чого хоче Європа?
Європа повинна зрозуміти, що для США, Китаю та багатьох інших країн світу ця війна відбувається далеко від їхніх власних кордонів. Вже з цієї причини Європа набагато більше зацікавлена у визначенні рамкових умов, за яких ця війна може бути припинена. Недостатньо втрутитися як арбітр після переговорів Трампа та Путіна і вимагати припинення вогню до початку переговорів. Ніхто не чекає таких вимог. Європа більше не може залишатися осторонь як самозваний арбітр і просто говорити, чого робити не слід.
Гарантії безпеки та питання відповідальності
Європа повинна зосередитися на власній стратегії, за допомогою якої можна було б завершити війну в Україні. Це також стосується майбутніх миротворчих сил. Існує широкий консенсус щодо того, що такі сили повинні стати ключовим компонентом гарантій безпеки. Однак Європа, особливо Німеччина, не наважуються взяти на себе необхідну відповідальність.
Американці не нададуть сухопутні війська, про це Трамп говорив багато разів. Коли глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн (Ursula von der Leyen) оголосила на вихідних, що Європа має досить точний план того, як можуть виглядати ці миротворчі сили, з Німеччини одразу ж пролунала критика. Це рішення не входить до компетенції ЄС, і, більше того, обговорювати питання до початку переговорів було б неправильно, заявляли німецькі політики.
Дратує, коли всі партії в Німеччині - від ХДС/ХСС і СДПН до Зелених, "Альтернативи для Німеччини" і Лівих - виступають проти участі Бундесверу. Історичний тягар Другої світової війни занадто важкий. Інші сприймають це не як урок минулого, а як відмову від відповідальності. Німеччина ризикує втратити довіру. Це питання також обговорюватиметься на зустрічі в Парижі.
До речі, гарантії безпеки - це не лише підстраховка мирної угоди. Що, якщо угоди не буде досягнуто найближчим часом? Ці гарантії безпеки повинні бути чітко сформульовані заздалегідь - як сигнал Путіну. Європа повинна розробити власне бачення того, як може виглядати післявоєнний порядок в Україні. Щойно це стане зрозуміло, буде легше сформулювати і реалізувати гарантії безпеки для неї.
Європі потрібне власне бачення того, як закінчити війну
Однак озброєння і гарантії безпеки для стримування Росії - це лише одна сторона медалі, дипломатія - інша. Європа повинна задатися питанням, чи дійсно її дипломатичні можливості повністю вичерпані. За останні три з половиною роки Європа не висунула жодної дипломатичної ініціативи щодо припинення війни. Можливо, їх просто немає? Навіть ідей? Швидко відповісти зараз, що це все одно не спрацює, тому що Путін не хоче дипломатичного вирішення, означало б виключити цю сторону медалі на майбутнє.
Європа повинна зрозуміти, що їй потрібно власне бачення того, як закінчити війну. Адже зараз ніхто достеменно не може сказати, чи зустрінуться Путін і Зеленський взагалі і коли саме - може бути, не через два тижні, через два місяці або навіть не в наступному році.
Автор: Дірк Еммеріх (Dirk Emmerich), кореспондент німецьких телеканалів n-tv & RTL, багато років жив і працював у Москві, а також у Вашингтоні, був кореспондентом n-tv у Сирії, Лівії, Афганістані та інших країнах, охоплених військовими конфліктами.
Коментар виражає особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle в цілому.