Верховна Рада проголосувала у другому читанні за законопроєкт №12414. Не думаю, що ця подія відгукнеться в серці кожного українця, але насправді парламентарі вчинили три дії: cприяли узалежненню прокурорів; демонтували органи антикорупційного правосуддя; продемонстрували партнерам, що будь-які взяті на себе зобов'язання можна нівелювати голосуванням в парламенті.
Це було зроблено блискавично, буквально перед тим урядом України, як старим складом, так і оновленим, був проігнорований обов'язок ухвалити рішення і призначити на посаду директора БЕБ переможця відповідного конкурсу Олександра Цивінського. А згодом розпочалася доволі грамотна кампанія дискредитації антикорупційної вертикалі та горизонталі.
Принцип узалежнення прокурорів тепер узаконено
Багато хто скаже, а хіба прокурори у нас були незалежними? Та вони всі корупціонери! Незалежність прокурора, як окремої процесуальної фігури, незалежність антикорупційних прокурорів були гарантовані законом. Чи порушувалися ними самими ці гарантії? Траплялося і таке. Але зараз принцип узалежнення прокурорів, підкорення генеральному прокурору є узаконеним.
Незалежність прокурорів є однією зі складових верховенства права і гарантування прав людини, тепер усім цим, як і корупційними справами, буде жонглювати людина, котра перебуває в політичній залежності від президента країни.
А що у нас робили антикорупційні органи? В країні страшенна корупція, а вони нічого не робили і отримували великі зарплати. Також можна чути і подібні коментарі. Були і перемоги, і невдачі, було багато помилок, але відкривалися справи щодо топ-корупціонерів, справи передавалися до суду, про справи писали медіа, багато справ порушувалися внаслідок роботи журналістів-розслідувачів.
Ті, хто пам'ятає часи до антикорупційних інституційних реформ, знають, що якраз незалежність антикорупційних органів сприяла їхній сміливості, ситуація змінювалася.
Крім того, боротьба та протидія корупції, незалежність антикорупційних інституцій, виокремлення антикорупційного правосуддя були зобов'язаннями держави перед Європейським Союзом. Власне, створення і запуск антикорупційної тріади: НАБУ-САП-ВАКС дозволило нам, громадянам і громадянкам, отримати безвіз.
Читайте також: НАБУ і САП втрачають незалежність: назад у часи Януковича?
Кампанія з дискредитації антикорупціонерів
Тепер про кампанію з дискредитації. Вона побудована так, щоб суспільство тим усім не обурювалося. Бо це для нашої влади важливіше, ніж використання права.
Отже, суспільний відлік можна починати з переслідування і криміналізації антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Почали з Віталія і через особисте несприйняття його постаті, і через різне ставлення до його дій та слів у суспільстві, зокрема і серед партнерських організацій, але головне не це. Головне тут містилося в тому, як можна було говорити про його мобілізацію та відрядження в НАЗК.
Перше. Цим конкретно зіпсувалося ставлення до Віталія широкої групи людей морального права: військові, родини військових. А на цю групу наша влада вимушена зважати. Друге. В "схематоз" цієї специфічної мобілізації вписується НАЗК. Далі. Хто встане на захист Віталія, котрий, відверто, багатьох дратує? Партнерські організації, ГО, фонди. Про котрих легко можна сказати: однією фарбою мальовані, суцільна соросятина. І розгон цього був і в провладних телеграм-каналах і в соцмережах.
Далі починається розкрутка російського впливу, замазується цим НАБУ. І знову ж таки обрана певна стратегія: не звинувачувати в корупції антикорупціонерів це не так емоційно, як говорити про те, що антикорупційні органи опираються на людей, що дозволяють оборудки або мають родичів у країні-агресорці. Лише натяку на це вистачає, щоб почалося народне "ату!" і перетягнути на свою сторону багатьох людей.
Під час цього процесу починаються дописи опозиційних політиків та симпатиків Петра Порошенка і "Європейської солідарності", котрі згадують, що переслідування починалося з них, тоді мало хто на це реагував, а тепер наближається авторитаризм і диктатура.
Варто сказати, що коли йдеться про політичне протистояння, багато людей не сприймають висловлене як об'єктивність, правду, щиру боротьбу. Частину людей це в принципі бісить. Іншим байдуже: політичні або ж виборчі розборки.
Пастка для європейських партнерів
Міжнародні партнери в стані розгубленості. США, що вагомо вклалися у створення, розбудову та посилення антикорупційних органів мають свої проблеми, недовіру до того, що робили попередники, все це видається їм не вартісним підтримки.
Щодо Європейського Союзу, а зобов'язання саме перед ЄС були порушені ухваленням цього законопроєкту, вони потрапили в пастку: як можна реагувати на авторитаризм влади країни, на котру напали, підтримка боротьби котрої є безальтернативна і очевидна. Звичайно, можна розвести санкції проти Російської Федерації, підтримку зброєю і, наприклад, унеможливленням виплаті пенсій, але як можна кидати в соціальну яму незахищених і загрожених війною людей?
Загроза вже тут, але більшість її не помічає
Що з цим усім робити - незрозуміло, бо загроза вже тут, але більшість людей її не помічає, багато хто уявлення не має, що взагалі це таке: БЕБ, САП, НАБУ? І що вони означають для мене, коли вони є, і коли їх немає?
Важливими є голоси військових, але військовим є чим займатися, особливо коли вони стали заручниками законодавства про мобілізацію.
Моральні авторитети тут не допоможуть. Нема в нашої влади моральних орієнтирів. Лише примітивний виборчий розрахунок. Тим більше, один моральний авторитет, дисидент Мустафа Джемілев проголосував "за".
Але я точно знаю одне. У переважній більшості з нас є гідність, і за неї варто боротися. Лишилося зрозуміти, як це зробити не у майданний звичний нам спосіб, бо ми воюємо з кровожерливим підступним масштабним ворогом, і цього ми не можемо забувати, як і спускати нашій владі ось це знецінення та зверхність.
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.