Гойсґен: У Трампа є інструменти зупинити Росію

Deutsche Welle: Пане Гойсґен, Мюнхенська конференція, яка відбувалася за лічені дні до російського вторгнення 2022 року, запам’яталася як знакова подія в історії цієї війни. Сьогодні багато хто запитує себе, чи є щось таке, що може зробити Дональд Трамп, щоб змінити динаміку цієї війни, чого не зміг зробити Джо Байден?

Крістоф Гойсґен (Christoph Heusgen): Гадаю, весь світ бачить, що Трамп робить нестандартні речі. І в мене складається враження, що Кремль також трохи нервує з приводу того, що може статися. На мою думку, в Трампа є у розпорядженні інструменти, щоби, можливо, зупинити цю війну, зупинити страждання людей. Це можливість, яку не можна змарнувати. Тому нам треба працювати у тих умовах, які є. Ніхто не знає, що буде далі. Я дуже сподіваюся, що станеться щось, що матиме успіх і що ми у Мюнхені можемо докластися до підготовки цього. 

Про які саме інструменти йдеться? Дивіться, українці і багато хто за межами України стурбовані, що Трамп буде надто м’яким до Росії. Інші натомість запевняють, що він навпаки - готовий бути більш жорстким.

Я не знаю, як він мислить. Він раніше казав, що він хоче знайти рішення. Гадаю, для нього це виклик. Судячи з його слів, він справді хоче докластися до того, щоб припинити цю віну. Тому я думаю, що він готовий до дуже високих ставок, щоб з використанням наявних у нього інструментів знайти рішення і що ми побачимо дії з його боку. Звісно, це пов’язано з тим, щоби чинити тиск на Росію. Він вже анонсував деякі санкції. На мою думку, є можливості підвищити тиск. Водночас він підвищує тиск і на європейців. Він каже, що коли йдеться про питання гарантій безпеки, Європа має взяти на себе ініціативу. Паралельно є й тиск на Зеленського, на українську сторону, щоби визначитись, як з їхнього боку може виглядати угода. Отже, всі ці перспективи ми побачимо тут у Мюнхені і у нас є можливість досягнути поступу.

При всій повазі до України, ми всі знаємо, чого хочуть росіяни. Ви не запросили їх на Мюнхенську конференцію з безпеки, але ми знаємо, що вони, зокрема, хочуть обіцянки, що Україна ніколи не стане членом НАТО. Вони хочуть, щоби Україна поступилася значною частиною територій. Як бути з цими вимогами?

Це - питання перемовин. Гадаю, Україна не може і ніколи не погодиться з втратою територій. Це відповідає міжнародному праву, Статуту ООН. Але є можливості, як можна тимчасово констатувати, що ми не маємо суверенітету над частиною території на даний момент. Має місце і питання членства в НАТО. Може порушуватися питання, що українська сторона готова чи не готова відмовитися від членства у НАТО на якийсь період. Про це, до речі, говорять і всередині НАТО. Якщо ж не членство, то постає питання гарантій безпеки.

Як ви знаєте, я за підтримки (на той час канцлерки Німеччини. - Ред.) Анґели Меркель брав участь у переговорах про мінські угоди. Ці угоди відкрили шлях дипломатичному врегулюванню. У минулому Росія погоджувалася поважати територіальну цілісність України, зокрема, сумнозвісний Будапештський меморандум. У ньому українці відмовилися від своєї ядерної зброї, наївно вірячи в обіцянку росіян поважати їхній національний суверенітет. Вони цієї обіцянки не дотрималися. Тому Україна скаже: "ОК, якщо ми не станемо членами НАТО, якщо ми припинимо зближення з НАТО зараз, хто і як саме гарантує нам, що росіяни, як вони це вже робили у минулому, знову не нападуть на нас, коли їм заманеться?" Для цього і потрібні гарантії безпеки. Це питання, яке ставить перед Європою президент Трамп.

Щодо НАТО складається враження, що Володимир Путін поновлює свою давню вимогу, що НАТО має відтягнути сили з території країн, які долучилися до Альянсу після Холодної війни. І ми знаємо, що Дональд Трамп - скептик щодо НАТО. Він хоче зменшити роль Америки в Європі. Ви не переймаєтеся через те, що він може бути схильний до поступок у цьому питанні?

Я не думаю, що він - скептик щодо НАТО. Він брав участь у самітах Альянсу і мені здається, що він вірить у НАТО. Він чітко вимагає, щоб Європа брала на себе відповідальність. Треба визнати, що свого часу ми як європейці, зокрема, й німці, навіть не виконували обіцянки витрачати 2 відсотки ВВП на оборону, які давали ще Бараку Обамі 2014 року. Тому мені видається, що це цілком слушно, що президент США - хто б це не був - порушує питання про те, що всі учасники мають справедливо нести свою частину спільної відповідальності. Отже, цілком закономірно, що нас, зокрема, німців просять робити більше для потреб оборони. Водночас, я не вірю, що він, скажімо, готовий штовхнути під потяг країни Балтії - зовсім навпаки. На мою думку, він цілком відчуває відповідальність за безпеку членів НАТО.

У Європі є занепокоєння, що домовленості США з Росією робитимуться у них за спиною. Але є також і очікування, що європейські країни будуть готові відправити до України миротворців для забезпечення потенційного припинення вогню. Що ви думаєте про це?

Я не можу вдаватися у деталі. Я більше не маю стосунку до уряду. Я лише можу сказати, що ми сприймаємо російську загрозу серйозно. Тому, зокрема, уряд Німеччини ухвалив рішення відправити бригаду до Литви, аби стримати потенційну російську агресію. Що стосується України - так, має бути участь Європи в архітектурі безпеки, якою вона б не була. Нині багато людей запитують, чому вони мають брати у цьому участь і кажуть, що вони не можуть.

Я можу лише нагадати, що ми всі вже відігравали певну роль свого часу в рамках ОБСЄ, відповідно до мінських угод, на лінії розмежування на сході України були наші спостерігачі, зокрема, німці. Заступником голови місії спостерігачів був німець. Тобто ідея, щоби європейці, зокрема німці, долучилися до сил безпеки, або до спостережної місії - як би ми це не назвали - у цьому немає нічого нового, це треба обговорювати. Чим це має бути по-суті? Скільки людей? Як це організувати? Чи має це бути місією ООН, ОБСЄ, ЄС, НАТО чи ще що-небудь? Про це треба говорити.