Фактично не монобільшість: як "Слуга народу" ухвалює рішення

Голосування 17 липня у Верховній Раді України за призначення нового складу уряду на чолі з Юлією Свириденко яскраво підсвітило проблему, з якою стикається фракція провладної "Слуги народу" - її більшість у парламенті існує лише юридично. Фактично ж для ухвалення рішень "Слугам" потрібна допомога такої собі ситуативної коаліції з депутатських груп, серед яких є і колишні представники забороненої нині "Опозиційної платформи - За життя".

Як "Слуга народу" пройшла шлях від монобільшості до умовних "живих" 200 голосів у парламенті та де шукати з цього вихід - у статті DW.

"Мертві душі" в списку "Слуги"

На сьогодні фракція партії "Слуга народу" у Верховній Раді налічує 231 народного депутата - формально цього достатньо, аби її силами могли ухвалюватися ті рішення, які вимагають підтримки більшості від конституційного складу Ради, тобто 226 голосів. Однак під час голосувань розраховувати на стовідсоткову явку депутатів, а, тим паче, на стовідсоткову підтримку того чи іншого рішення - утопічний варіант.

Голосування за призначення уряду - чи не найважливіше з державотвірних питань, з якими може стикнутися парламент - це чітко показало. За призначення Юлії Свириденко прем'єркою проголосував 201 депутат фракції "Слуги народу". Проти не було жодного голосу, утримався один депутат, не голосували - дев'ятеро. Ще 20 нардепів від провладної фракції на це голосування не з'явилися. За формування нового уряду проголосували 194 депутати від "Слуги", проти - двоє, утрималися ще четверо. Не голосували 10 депутатів, а взагалі пропустили це голосування - 21.

Кількість голосів, які "Слуга народу" віддала за призначення уряду, більша, ніж в середньому за інші законопроєкти, наголошує у коментарі DW заступниця керівника фракції Євгенія Кравчук. І додає: 10 відсотків відсутніх - це невеликий показник, якому, здебільшого, є об'єктивні пояснення.

"10 відсотків від фракції - якісь відрядження, лікарняні. Звісно, є окремі кейси, коли депутати вже давно не приходять на засідання, але загалом у порівнянні із загальною кількістю депутатів це невелика відсутність. Просто в інших фракціях 10 відсотків відсутніх - це два депутати, а у нас - 20", - каже Кравчук.

Причини відсутності цих депутатів під час голосування справді різні. До прикладу, його пропустила народна депутатка Єлизавета Ясько, однак ще кілька днів тому політикиня у своїх соцмережах звітувала про роботу у Раді Європи, а до цього - на Конференції з питань відновлення України у Римі. Також його пропустив Олександр Куницький, але з іншої причини - як писали ЗМІ, фігурант кількох кримінальних проваджень давно виїхав з України й, імовірно, перебуває в США. Те саме стосується й Андрія Одарченка, якого Вищий антикорупційний суд визнав винним в спробі підкупу. Суд узяв його під варту, але згодом випустив під заставу, після чого Одарченко втік з України та був оголошений у міжнародний розшук. Пропустив голосування й "слуга народу" Валерій Божик - політик, який вже давно приєднався до міжфракційного об'єднання колишнього спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова, який перебуває у опозиції.

Це лише кілька прикладів. Втім, як наголошує речниця фракції "Слуги народу" Юлія Палійчук, підсумки голосувань свідчать, що відсутність тих чи інших депутатів фракції не стає на заваді ухваленню важливих рішень. "Як можна побачити з голосувань, всі необхідні державі рішення, в тому числі щодо оборони, євроінтеграції, підтримки людей, виконання наших зобов'язань перед міжнародними партнерами, Верховною Радою ухвалюються в повному обсязі", - наголосила вона у відповідь на запитання DW.

Шлях від монобільшості до 200 голосів

Свого часу "Слуга народу" здобула перемогу на протестній хвилі проти чинної тоді влади на чолі з тодішнім президентом Петром Порошенком і у багатьох асоціювалася як протест проти "старої" політики, нагадує політолог, співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості Олег Саакян. Внаслідок цього у парламенті опинилися дуже розрізнені народні обранці - як "кістяк" партії, так і депутати, які лобіюють інтереси низки груп, наприклад фінансово-промислових, а також і ті депутати, на проходження яких ніхто не розраховував.

"Ще до повномасштабного вторгнення ми могли бачити як в залежності від різних інтересів частина (представників третьої групи. - Ред.) почала відколюватися. Особливо яскраво це видно по політичному позиціонуванню, наприклад, групи Разумкова, - пояснює Саакян. - Далі ще була ціла низка корупційних скандалів. (…) Деякі з депутатів потрапили під розслідування правоохоронних органів, були позбавлені мандатів або вигнані з фракції, або ж взагалі втекли з України". Свою роль зіграв і фактор повномасштабної війни, додає експерт.

У сукупності це призвело до того, що кількість депутатів від "Слуги" скоротилася до нинішніх 231. При цьому, й загалом у парламенті на сьогодні бракує десятків депутатів: їх нині 398, при тому, що конституційна кількість - 450. "Голосів за ключові рішення вистачає за рахунок доголосовування інших груп та фракцій, залежно від питання. Але де-факто, відсутність 226 голосів змінити наразі неможливо через відсутність виборчого процесу", - каже Саакян.

Й така тенденція, як наголосив в розмові з DW нардеп від фракції "Голосу" Андрій Осадчук, почалася ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.  Де-юре "Слуга народу" спирається на формальних членів фракції, але дати 226 голосів під час ухвалення важливих рішень фракція не може вже щонайменше чотири роки, каже він.

"У цих голосуваннях немає нічого нового. Така ситуація, коли у "Слуги" не вистачає своїх голосів і треба компенсувати голосами союзників, попутників, виникла ще до повномасштабного вторгнення, - погоджується політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. - Виникла де-факто більшість. Це традиційна історія для України. Нагадаю, до 2019 року у нас теж була де-факто більшість, а коаліція тоді була суто формальна".

Ситуативна більшість або як ухвалюються рішення

Призначення прем'єрки і нового уряду України підтримали кілька позафракційних депутатів і частина представників депутатських груп "Платформа за життя та мир", "Довіра", "Партія "За майбутнє" та "Відновлення України".

"253 нардепи підтримали "новий" старий уряд. Серед них лише 194 "слуги", інші голоси додали ОПЗЖ і олігархічні групи. "ЄС" голосувала проти", - так охарактеризувала це голосування нардепка від опозиційної "Європейської солідарності" Ірина Геращенко, маючи на увазі, зокрема, те, що в лавах деяких з перелічених груп - депутати, котрі раніше входили до забороненої нині "Опозиційної платформи - За життя".

"До речі, прошу просто зафіксувати - що у нас сьогодні при призначенні прем'єра офіційно фактично з'явилась коаліція: "Слуга народу" + "Платформа за життя та мир" + "Відновлення" + "За майбутнє" + "Довіра", - коментував у своєму каналі у Telegram нардеп з опозиційної фракції "Голос" Ярослав Железняк.

Осадчук у розмові з DW це явище називає "великою політичною домовленістю", а депутатів, котрі раніше представляли ОПЗЖ, - "політичними заручниками". "На внутрішньополітичному жаргоні цих депутатів називають "полоненими", - погоджується й Саакян. - Доки триває війна, я не думаю, що ситуація зміниться: по-перше, вони знаходяться у доволі делікатному становищі за фактом перебування у проросійській політичній силі, хоча не всі з них здійснювали антиукраїнську діяльність".

У "Слузі народу" у відповідь на подібні тези вказують на зацікавленість у якомога більшій підтримці рішень у парламенті. "Ми зацікавлені в щонайширшій підтримці будь-яких рішень у Верховній Раді. Голосування потрібні не лише "Слузі народу", а державі загалом. Нічого поганого в підтримці інших фракцій і груп не бачу", - наголошує Євгенія Кравчук.

Що може бути далі?

Доки фракція "Слуги народу" забезпечуватиме ядро голосування своїми силами і матиме змогу "перекривати" деякий брак голосів за рахунок депутатських груп - ситуація кардинально не зміниться, вважає Олег Саакян. Але змінитися вона може у разі, якщо від "Слуги народу" відколеться ще кілька десятків депутатів - тоді, на його думку, відсторониться й частина депутатських груп.

"Не маючи можливості провести вибори і маючи штучну коаліцію, якої юридично немає, вони самі себе заганяють в (стан. - Ред.) ерозії демократії, що триває, з одного боку, а з іншого - ускладнюють ухвалення рішень у Верховній Раді, що призводить до того, що Офіс президента ще більше буде демонструвати ручне управління", - наголошує водночас Осадчук. "Єдиний розумний вихід з цієї ситуації був би - і він давно на поверхні - це справді робити "коаліцію перемоги" у Верховній Раді", - вважає він.

З тим, що певна "коаліція воєнного стану" чи "коаліція перемоги" могла би змінити розклад сил, згоден і Саакян. Водночас Володимир Фесенко переконаний: допоки "Слуга народу" має у Раді принаймні 226 мандатів, у створенні якоїсь коаліції немає сенсу, враховуючи, що тоді провладній партії потрібно буде поділити з партнерами міністерські портфелі та відмовитися від моноуправління.

А Андрій Осадчук додає: імовірність формування "коаліції перемоги" в Раді прямо залежить від ситуації на полі бою та в економіці - якщо обставини значно погіршаться, таке рішення може бути реалізоване.