Часи нині швидкоплинні. Все змінюється, ніщо не залишається таким, як було. Старий світовий порядок руйнується, і невідомо, який вигляд матиме новий.
Скандал під зустрічі Дональда Трампа і Володимира Зеленського в Білому домі, який стався трохи більше тижня тому, ще більше прискорив перебіг подій. Вашингтон призупинив постачання зброї Україні до подальшого повідомлення. Москва відмовляється від концепції "колективного Заходу" як ворога і натомість говорить про великий трикутник, що складається зі США, Китаю та Росії. На Європу навішують ярлик "воюючої сторони".
А що ж Європа? Вона ніби отямилася після сплячки і зрозуміла, що це не страшний сон: США більше не є надійним партнером. Європа має замінити Америку у ролі найважливішого союзника України в її війні проти російської агресії.
Але на кону стоїть дещо більше: Європа хоче і має в майбутньому діяти самостійно, визначаючи та реалізовуючи свої інтереси та цілі незалежно від США.
Північноатлантичний альянс, який тривалий час був центральним елементом політики безпеки Заходу, залишився без свого лідера і потребує переосмислення. Великобританія готова взяти на себе провідну роль цьому процесі. Франція пропонує розширити "ядерну парасольку" на своїх союзників. Німеччина запускає гігантську інвестиційну програму обсягом понад 500 мільярдів євро для зміцнення своєї інфраструктури та оборони.
Читайте також: Допомога Україні: США - більше не друг, а ФРН - не лідер у ЄС?
Нова реальність європейської безпекової політики
Усе це сталося протягом кількох днів. Скандал у Білому домі - невже це було лише 10 днів тому?
За таких умов є цілком обґрунтованим один із перших кроків Європи - а саме пропозиція президента Франції Еммануеля Макрона переосмислити структуру ядерного стримування на континенті. Також логічно, що ймовірний майбутній канцлер ФРН Фрідріх Мерц (Friedrich Merz) виступає за участь Німеччини в європейському ядерному щиті.
Ядерне стримування є центральним компонентом архітектури безпеки з часів "холодної війни". Європа має - хоче вона того чи ні - бути спроможною гарантувати це у майбутньому без США. Покладатися в цьому на США європейці більше не можуть.
У іншому разі Європа стає вразливою до шантажу. Або з боку Дональда Трампа, який дедалі менше приховує свою недовіру до союзників і невдовзі може виставити на посміховисько у Білому домі "натівських" політиків - так, як і Володимира Зеленського. Або з боку Володимира Путіна, чиї неодноразові ядерні погрози за останні три роки були спрямовані на те, аби перевірити реакцію на них Заходу.
Для Європи це безпрецедентно складне балансування. Захист власного суверенітету з позиції сили завжди планувався у союзі зі США. Коли Макрон вперше заговорив про "європейський суверенітет" у 2017 році, його не сприйняли серйозно. Але наразі альтернативи практично немає. Це набуття дієздатності, дорослішання пов'язане з "болем у зростанні" та сумнівами. Європа має пройти через це. Або їй варто знову поговорити з Трампом чи просто йти у фарватері Вашингтона?
Читайте також: Рубіо назвав війну в Україні "проксі-війною" між США і РФ, Кремль схвалив
Напруженість у відносинах із Росією наростає
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров розглядає плани щодо розширення європейської "ядерної парасольки" як загрозу для Росії - чого й слід було очікувати. Москва також, як і раніше, категорично відкидає ідею розміщення європейських миротворчих сил для забезпечення можливого припинення вогню в Україні. На думку Кремля, це означало б офіційне залучення військ НАТО до війни.
Примітно, що досі з Москви не надходило жодних сигналів, які б вказували на готовність укласти, власне, таку угоду про припинення вогню в Україні. Кремль зараз може чекати та спостерігати, як розвиватимуться події. Захід роздроблений - саме цього завжди хотів Путін. Можливо, він і сам не вірив, що до цього дійде. Тепер він розмірковує про те, яку користь зможе з цього отримати.
Все перебуває в русі. Чи триватиме так вічно? І залишається тривожне питання: чи наближається кінець війни в Україні, чи ж є загроза, що вона найближчим часом вийде за її межі?
Часи нині швидкоплинні. Ніщо не залишається незмінним.
Дірк Еммеріх (Dirk Emmerich) - кореспондент німецьких телеканалів n-tv & RTL, багато років жив і працював у Москві, а також у Вашингтоні. Був кореспондентом n-tv у Сирії, Лівії, Афганістані та інших країнах, охоплених воєнними конфліктами.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.