Дегустаторки Гітлера. У чому полягала їхня роль?

Наприкінці травня у кінопрокат в Німеччині виходить фільм "Die Vorkosterinnen" (з німецької можна перекласти як "Дегустаторки") італійського режисера Сільвіо Сольдіні. Перші ж хвилини стрічки переносять глядачів у листопад 1943 року, в село Грос-Парч на території сучасної Польщі. Молода Роза Зауер у виконанні Елізи Шлотт (Elisa Schlott) втекла зі своєї розбомбленої квартири в Берліні і знайшла притулок у батьків чоловіка в селі. Її чоловік - солдат, який воює в лавах вермахту проти СРСР на території України.

Неподалік від села глибоко в лісі за колючим дротом перебуває ставка Адольфа Гітлера Wolfsschanze ("Вовче лігво"). Звідти "фюрер" керує бойовими діями на Східному фронті.

Незадовго після приїзду в Грос-Парч Розу примусово забирають до лав СС. Вона опиняється у групі жінок, яких щодня відвозять до "Вовчого лігва", щоб вони виконували обов'язки дегустаторок і куштували страви, приготовані для Гітлера. Якщо їжа виявиться отруєною - загине не "фюрер", а хтось із них. Уся Європа голодує, а ці жінки сидять перед столом із вишуканими стравами. Але вони знають, що кожна трапеза може стати для них останньою, адже в Гітлера чимало ворогів.

Розі вдається потоваришувати з сором'язливою Ельфрідою у виконанні Альми Газун (Alma Hasun). Крім того, вона вступає в таємні стосунки з офіцером СС Альбертом Циґлером, якого зіграв Макс Рімельт (Max Riemelt).

Жінки в центрі уваги

Німецькомовний фільм італійського режисера Сільвіо Сольдіні створено за мотивами однойменного роману Розелли Посторіно, який вийшов 2018 року і який було перекладено понад 30 мовами. Раніше Сольдіні як режисер уникав історичних тем, однак цей твір він адаптував для кіноекранів.

Однією з причин стало незвичне для історії часів Другої світової війни явище: ключові ролі у двогодинній стрічці грають жінки. А ще, як розповів режисер DW, йому сподобалося, що обох основних персонажів - Розу Зауер і Альберта Циґлера - не засуджують, що вони - просто люди, хоч і опинилися між жорнами жахливої системи.

Свідчення Марґот Вельк

І роман Посторіно, і фільм Сольдіні є вільною інтерпретацією спогадів жінки на ім'я Марґот Вельк (Margot Woelk). У 2012 році, у віці 95 років, вона відкрито розповіла про те, що пережила у роки війни.

Протягом двох із половиною років, починаючи з 1942-го, Вельк у групі з 15 жінок мала куштувати їжу, приготовану для Гітлера. Своїми спогадами про примусову працю і про будні у ставці "фюрера" вона поділилася в інтерв'ю Berliner Zeitung.

Джерелом, яке надихнуло на створення сюжетної лінії - роману між Розою та Альбертом - теж стало інтерв'ю Вельк. За словами жінки, 1944 року один з офіцерів вермахту посадив її на потяг до Берліну, щоб уберегти від наближення Червоної армії. Згодом вона дізналася, що радянські солдати розстріляли всіх інших дегустаторок.

Чи вступала сама Вельк у стосунки з ким-небудь з німецьких військовослужбовців, залишається невідомим: у жодному з інтерв'ю жінка не згадувала про це. У 2013 році вона розповіла тижневику Der Spiegel, що, будучи дегустаторкою, зазнала насильства з боку офіцера СС, а після повернення до Берліну її кілька разів зґвалтували радянські військовослужбовці.

Лише через рік після закінчення Другої світової війни Вельк знову зустрілася зі своїм чоловіком, якому війна теж завдала важкої травми. Посторіно хотіла взяти в колишньої "дегустаторки" Гітлера інтерв'ю для своєї книжки, але задум не вдалося втілити, бо у 2014 році Вельк померла.

Спогади Марґот Вельк - правда чи вигадки?

Після того, як у 2014-му вийшов документальний фільм про Марґот Вельк, німецький історик Свен-Фелікс Келлергофф (Sven-Felix Kellerhoff) висловив сумніви у правдивості її історії. "Фюрер" в останні роки життя мав проблеми зі шлунком і дотримувався особливої дієти, пояснив фахівець у статті для газети Die Welt. Їжу для Гітлера готували на окремій кухні в захищеній зоні "Вовчого лігва", тож не було сенсу вивозити страви із закритої для сторонніх частини комплексу, щоб дати змогу продегустувати їх групі підневільних працівниць, аргументував свою позицію Келлергофф.

У 1943 році для роботи у ставці на території сучасної Польщі найняли Гелене фон Екснер (Helene von Exner) - першу дієтсестру, яка відповідала за організацію лікувального харчування і готувала їжу для "фюрера" окремо, пише історик Фелікс Бор (Felix Bohr) у своїй новій книжці "Vor dem Untergang: Hitlers Jahre in der "Wolfsschanze" ("Перед занепадом. Роки Гітлера у "Вовчому лігві"). До цього кухарем у комплексі працював Отто Ґюнтер (Otto Günther) і готував у великих каструлях страви для всієї нацистської "верхівки". Окрім вузького кола соратників Гітлера, у "Вовчому лігві" працювали до 2000 осіб. Можливо, жінкам доводилося куштувати й інші страви, про які їм лише говорили, що ті призначені для вищого керівництва?

Фелікс Бор згадує висловлювання Марґот Вельк лише у примітках. Під час інтенсивних досліджень ієрархії "Вовчого лігва" йому не вдалося "знайти будь-які джерела, які б підтверджували історію Марґот Вельк", сказав історик у розмові з DW. Утім, він визнав, що не відшукав і документів, які б свідчили про протилежне.

Сільвіо Сольдіні через можливі історичні нестиковки не переймається, адже його творіння ґрунтується на романі, а не на історичних фактах. Набагато важливіша емоційна достовірність і, як і раніше, актуальний сюжет.

Спроба замаху на Гітлера

Принаймні дещо з історичного погляду незаперечно: "фюрера" понад 40 разів намагалися вбити. Найвідомішим замахом стала змова 20 липня 1944 року, відома як операція "Валькірія". Полковник вермахту Клаус фон Штауффенберґ (Claus Schenk Graf von Stauffenberg) поклав вибухівку в портфель і поставив його під стіл у залі "Вовчого лігва", де проходила нарада за участю Гітлера. Через деякий час бомба вибухнула, убивши чотирьох осіб, але Гітлер вижив.

Пізніше "фюрер" оголосив по радіо, що відбувся лише кількома саднами, забоями та опіками. Штауффенберґа схопили через кілька годин і розстріляли менш ніж через добу після вибуху.