"Аушвіц" - промисловий апарат для вбивства людей

Освенцім. Невелике старовинне містечко за 60 кілометрів від Кракова. У 1939 році воно було окуповане німецьким вермахтом, приєднане указом Гітлера до "третього рейху" і перейменоване в Аушвіц. Саме тут у травні 1940 року нацисти почали створювати концтабір і табір смерті "Аушвіц" - найбільший з усіх німецьких таборів знищення. Згодом табір розширили, і він складався з трьох основних частин: "Аушвіц I", "Аушвіц II-Біркенау" й "Аушвіц III-Моновіц". За оцінками, до початку 1945 року у цьому комплексі таборів нацисти вбили не менше 1,1 мільйона людей - переважно євреїв, радянських військовополонених, сінті та ромів, а також представників інших національностей та меншин.

На Заході, зокрема, в Німеччині, використовують назву "Аушвіц", оскільки саме так цей концтабір називала нацистська адміністрація. В українських довідкових джерелах та медіа поширена також назва "Освенцім" - за назвою міста. У самій Польщі перейшли на німецький варіант - для того, щоб чітко розмежувати між нацистським концтабором і містом. 27 січня, у день звільнення концтабору Червоною Армією, відзначається День пам'яті жертв Голокосту. 

Чому саме Освенцім?

Чому саме Освенцім став головним центром масового знищення євреїв? "Це місце було обране тому, що, з точки зору транспортного сполучення, воно знаходиться в центрі Європи, і туди нацистам зручно було відправляти депортаційні потяги. Не в останню чергу з логістичних міркувань", - розповів DW Крістоф Гойбнер (Christoph Heubner), німецький письменник і віцепрезидент Міжнародного комітету Аушвіца (IAC).

Націонал-соціалістам справді вдалося спланувати і знищити мільйони невинних людей. Все було поставлено на потік - машина смерті працювала швидко. Проте розправи над неугодними групами нацисти почали проводити ще до зведення табору. Незабаром після нападу Німеччини на Польщу у вересні 1939 року у Східній Європі розпочалася хвиля масових розстрілів. Ці злочини теж задокументовані і залишаться в пам'яті назавжди. 

Читайте також: Єврейська пособниця нацистів. Стелла Ґольдшлаґ - злочинниця чи жертва?

Сценарій Голокосту

З усіх захоплених націонал-соціалістичною Німеччиною регіонів Європи євреї мали зникнути повністю і назавжди. Розробці плану з "остаточного вирішення єврейського питання" була присвячена Ванзейська конференція, що проходила 20 січня 1942 року і стала символом нещадності та жорстокості націонал-соціалістичної державної машини та її очільників.

Зібрання провели на березі озера Ванзее під Берліном на віллі Марліра, яка була тоді гостьовим будинком СС. У півторагодинному засіданні взяли участь 15 представників різних міністерств та інших провідних відомств "третього рейху", представники вищого офіцерського складу СС та поліції. На Ванзейській конференції обговорювалися чисельні, організаційні та технічні аспекти масової депортації та вбивства євреїв. Після закінчення жоден учасник не висловив заперечень проти жахливого плану - геноцид єврейського населення Європи набув спланованого та системного характеру.

Деякі історики вважають, що це зібрання було лише формальністю, оскільки тоді й депортації, і масові вбивства вже відбувалися. Так, штандартенфюрер СС Рудольф Ланґе (Rudolf Lange), який брав участь у засіданні, перед прибуттям на віллу під Берліном наказав розстріляти понад 900 євреїв під Ригою.

Читайте також: День в "Аушвіці": що каже німецька молодь після відвідин табору смерті (відео)

У будинку, де проходила Ванзейська нарада, сьогодні розташований меморіально-освітній комплекс. У постійній експозиції представлені документи та хроніки, починаючи від 1933 року, що оповідають про Голокост, тут також можна побачити реконструйоване приміщення, в якому проходила нарада. У єдиній збереженій копії протоколу цих фатальних 90 хвилин годі й шукати слів "убивство" або "знищення". Там ідеться "тільки" про "остаточне вирішення єврейського питання" - проте всі учасники чудово знали, що це означало. Зокрема - і створення нових машин смерті. Уже з березня 1942 року до концтаборів в окуповану нацистами Польщу з усіх куточків Європи рушили нескінченні низки депортаційних поїздів.

Потяги смерті

Жах концтаборів починався для невинно засуджених до смерті задовго до прибуття в кінцеву точку - просто на залізничних вокзалах у різних частинах Німеччини та Європи, там, де людей зганяли в дерев'яні вагони для худоби. Табір смерті "Аушвіц-Біркенау" мав власне залізничне сполучення. Доля привезених сюди вирішувалася просто на пероні - когось одразу відправляли в газові камери або на розстріл, хтось ставав підневільним робітником у концентраційному таборі.

Сьогодні в багатьох німецьких містах - Кельні, Штутгарті, Гамбурзі, Вісбадені та інших - створено місця пам'яті, присвячені масовій депортації євреїв. У Берліні це меморіал "Платформа 17" на залізничній станції Груневальд. На платформі з двох боків укладені металеві решітки із зазначенням дат, напрямків і кількості депортованих, а також встановлено пам'ятну дошку про жертв Голокосту. Тільки звідси в "Аушвіц-Біркенау" на 35 поїздах вивезли близько 17 тисяч євреїв.

Читайте також: У Польщі створили фонд на честь річниці звільнення "Аушвіца"

Як музика допомогла вижити

Залізницею нацисти здійснювали депортацію євреїв із багатьох європейських міст. Потяги йшли із країн Центральної та Східної Європи: Франції, Бельгії, Нідерландів, Італії, Угорщини, Греції, балканських країн та інших. Аніта Ласкер-Вальфіш (Anita Lasker-Wallfisch) з Вроцлава, яка у липні 2025 року готується відзначити свій 100-й день народження, була депортована до "Аушвіца" ще неповнолітньою.

Дівчині вдалося вижити. Можливо, ще й тому, що вона добре грала на віолончелі й стала учасницею створеного в концтаборі жіночого оркестру, який виконував музику для в'язнів і наглядачів. Аніта Ласкер-Вальфіш згадувала, як одного разу їх змусили грати під час прибуття депортаційного поїзда з євреями з Угорщини. Більшість відправили в газові камери просто з платформи.

З грудня 1943 року до листопада 1944 року Аніта перебувала в таборі смерті "Аушвіц-Біркенау", а потім її перевезли в концтабір "Берген-Бельзен". У 2018 році жінка, яка пережила Голокост, виголосила промову на засіданні німецького Бундестагу, присвяченого Дню пам'яті жертв націонал-соціалізму. "Хто не потрапляв у газову камеру одразу після прибуття, все одно довго в "Аушвіці" вижити не міг - максимум три місяці", - розповідала вона. Присутніх до глибини душі зворушили її спогади також про те, що людей до табору смерті привозили так багато, що деколи в газових камерах бракувало для всіх місця, і тих, хто туди не потрапив, розстрілювали. "Часто в палаючі ями кидали і живих людей. Я це теж бачила", - поділилася своїм болем Аніта Ласкер-Вальфіш. Для всіх, хто був в "Аушвіці" - з його промисловими печами та газовими камерами, лікарями, які проводили досліди над людьми, - це місце стало справжнім пеклом на землі.

Читайте також: Наживаючись на пам'яті про Голокост: злочинні авантюри онука коменданта Освенціма

Гори окулярів і людського волосся

Сьогодні на території концтабору і табору смерті "Аушвіц-Біркенау", що став для світу символом нацистського терору, геноциду і Голокосту, відкрито меморіальний комплекс. Той, хто приходить сюди особисто, щоб ушанувати пам'ять загиблих, - у 2024 році тут побувало 1,83 мільйона осіб, - відчуває величезне потрясіння від побаченого. Гори людського волосся, окулярів, величезні вітрини із зубними протезами та особистими речами...  

Солдати Червоної Армії увійшли в Аушвіц 27 січня 1945 року. Крістоф Гойбнер, який протягом багатьох років як віцепрезидент Міжнародного комітету Аушвіца спілкувався з колишніми в'язнями, так резюмує їхні розповіді про звільнення: "Це була мить абсолютного мовчання. Визволителі, молоді солдати з України, Росії та інших республік Радянського Союзу, стояли біля воріт "Аушвіца" і не могли повірити своїм очам. Вони побачили багато чого. Але не те, що їм відкрилося - перед ними були ходячі мерці. Тільки коли вони роздивилися їхні обличчя і побачили їхні очі, то зрозуміли, що ці скелети - живі люди".

Читайте також: 75-річчя звільнення концтабору "Аушвіц-Біркенау": світ вшановує пам'ять жертв

Пам'ять - заради майбутнього

У кожного в'язня табору смерті "Аушвіц-Біркенау" був номер, витатуйований нацистами на руці. І спогади про неймовірну нелюдськість того, що відбувалося в цьому місці, переслідували багатьох до кінця життя. "Найнеймовірніші злочини проти невинуватих людей ставали відомі громадськості лише поступово. Неможливо було уявити собі всього масштабу того, що сталося", - згадувала у Бундестазі Ласкер-Вальфіш.

Зі свого боку Крістоф Гойбнер наголошує, що табір смерті "Аушвіц-Біркенау" був "державно організованим місцем злочину. І злочин полягав у створенні промислового апарату для вбивства людей". Минули десятиліття, перш ніж масові вбивства і звірства, скоєні нацистами в Аушвіці, а також історична відповідальність німців стали в Німеччині темами широкої суспільної дискусії. А тим часом останніх живих свідків жахів Голокосту залишилися лише одиниці.