Як українські військові навчаються за кордоном

Великобританія, Норвегія, низка країн ЄС, серед яких Німеччина та Франція - географія закордонної підготовки воїнів Збройних сил України доволі широка. Опитані DW військові зауважують, що під час закордонних тренувань вчились не лише вони, а й їхні іноземні колеги. "Очевидно, що ніхто не має такого жахливого досвіду, як українські військові, - підсумовує один із бійців. - Участі в боях такої інтенсивності і з такою кількістю технічних засобів". Про переваги й недоліки навчань за кордоном - у статті DW.

Відбір на закордонні навчання та умови в начальний центрах

"Польові умови на полігоні в Німеччині були в рази кращі за умови в постійному пункті дислокації нашого батальйону в Україні, а це за 600 кілометрів від лінії зіткнення", - зауважує один із бійців. Крім того, військові відмічають не лише гідні побутові умови, а й безпечний простір - "можна проводити скупчення людей, не боячись прильотів".

За словами військовослужбовців, відбір на закордонні навчання відбувається за бажанням або в якості заохочення найбільш мотивованих солдатів і офіцерів. Вони припускають, що саме тому випадки СЗЧ і дезертирства були одиничними, переважно серед новобранців. Охорона закордонних навчальних центрів є типовою для військових частин, додають бійці.

Базова загальновійськова підготовка

"Вони не розуміють, яка у нас війна. Думають, що ми бігаємо по окопах і штурмуємо. Вони звикли воювати з терористами - а це військові формування, у яких немає ані танків, ані артилерії, ані дронів", - каже "Мара", військовослужбовець 135-го окремого батальйону 114-ї окремої бригади ТрО, який восени 2023 року проходив двомісячний курс базової загальновійськової підготовки (БЗВП) у Франції.

Військовому бракувало занять із безпілотників і тактичної медицини. А найменш корисним він вважає розгортання наметового табору і його згортання під час тренувального обстрілу. "У нас ніхто так не робить. У нас всі живуть у бліндажах. А коли починається артилерійський обстріл, просто ховаються в нори, а не збирають намети на швидкість", - каже "Мара".

До переваг навчань у Франції він відносить стрільби. "І нічні, з приладом нічного бачення, і з перешкодами, і в міській забудові", - перераховує військовий. Найбільше його вразило тренування втечі з полону. "У них є спеціально збудоване містечко - по розміру як Дарницький район Києва. Недобудови, розвалини - умови, схожі на українські бойові дії", - розповідає "Мара".

Крім того, боєць відзначає психологічну підготовку. "У цьому ж містечку є система каналізації. Звідти ми мали тренувати засідку на техніку. Спускаємось - а там страшний сморід. Виявилось, що інструктори розкидали всюди тухле мʼясо, - розповідає "Мара". - Вони пояснили це тим, що на війні ми будемо "лазити по трупах". Так і сталось - ми приїхали в Україну й справді лазили по трупах". На думку військового, така підготовка допомогла його підрозділу залишатися боєздатним в екстремальних умовах. 

Злагодження підрозділу

"Нас вчили елементарному - як поводитися зі зброєю і як її застосовувати. Не скажу, що все було корисним", - згадує військовий одного з полків Нацгвардії, який у жовтні 2024 року їздив у Польщу на злагодження взводу перед ротацією в зону бойових дій.

"Інструктори одразу сказали, що це буде обмін досвідом. Мовляв, вони будуть нас вчити тому, що самі знають, а ми будемо казати, як це робиться у нас", - каже нацгвардієць і додає, що на той момент його підрозділ не мав бойового досвіду. Водночас, за його словами, обіцяне злагодження відбулося - "познайомились і дізнались, хто на що спроможний".

"Про яке злагодження може йти мова, коли я вперше бачив своїх побратимів", - у свою чергу обурюється військовослужбовець 153-ї окремої механізованої бригади, який проходив злагодження у Німеччині. За його словами, на навчання відправили щойно сформований підрозділ. "Особисто я не помітив якоїсь користі, - каже він. - Нас навчали американці. Вони намагалися дати нам знання, але в них немає досвіду нашої війни".

Крім того, у Німеччині бійців 153-ї бригади навчали на американських мінометах, хоча в зоні бойових дій підрозділ озброїли українськими відповідниками. Тож військовим довелося проходити додаткові навчання вже в Україні.

Опанування західної зброї

Військовослужбовець 35-ї окремої бригади морської піхоти Данило Хребтов із позивним "Хребет", навпаки, позитивно оцінює своє навчання у Норвегії. Там у 2022 році він опанував ракетний комплекс Hellfire, який передали на озброєння його підрозділу. "Інструктори - з Афганістану, з бойовим досвідом. Нам хотілось дізнатись від них якомога більше", - згадує "Хребет". За його словами, двотижневі навчання складались із теорії та практики. "Працювали безпосередньо з технікою, виконували стрільби по морю, по рухомій цілі", - додає боєць.

Втім, за його словами, у групі було троє військових, які поїхали за кордон, ймовірно, через родинні звʼязки з командуванням бригади. "Зрештою, вони не працювали з ракетною установкою, а залишились в тилу. Замість них могли поїхати люди, які готові виконувати задачі на фронті", - обурюється "Хребет".

У зоні бойових дій його підрозділ використовував Hellfire як протитанковий ракетний комплекс. "Вже після першого завдання я отримав "Золотого хреста". Ми розбили військову опорну позицію росіян, - згадує "Хребет". - Коли ми почали працювати, росіяни писали, ніби до нас приїхала якась навчена спецура".

Однак ракети до цих установок досить швидко закінчилися. А постачання наступної партії затягнулось на три місяці. Згодом постачання налагодилось, проте "Хребта" після служби на посаді інструктора перевели в піхоту - як молодого і придатного бійця.

Читайте також: З операторів дронів - у піхоту. Чому переводять військових і чим це загрожує

Фахова підготовка

Навчання за кордоном не завжди відповідають обіцяній програмі. Коли військовослужбовець однієї з бригад ТрО їхав до Словаччини в липні 2023 року, командири обіцяли навчання "новітньому озброєнню і техніці" й тактичній медицині. "Але виявилось, що для нас підготували навчання як для новобранців. Це було щось схоже на БЗВП. Люди були трохи розчаровані - багато місяців не були вдома, після важких боїв", - згадує військовий.

На прохання командирів інструктори скорегували програму - прибрали з неї базові речі та залучили більш досвідчених спеціалістів із тактичної підготовки. "Зʼясували, які у них є зразки радянської техніки, і на ній займались. Це було корисно", - каже боєць. 

Проте, за його спостереженнями, навчання були задовгими - цілий місяць. "Здавалось, що ми розтягуємо час. З іншого боку, хтось може подумати: ще цілий місяць не поїду на війну, - каже військовий. - Із переваг - ми були в місці з гарною природою, де немає повітряних тривог".

Боєць вважає, що іноземні інструктори були зацікавлені в бойовому досвіді українських військових. "У нас склалися хороші відносини. Вони нам щось показують, ми кажемо: так, ми це вміємо, але у нас це відбувається не так, а так. А вони: покажіть, як. І ми показуємо", - згадує військовослужбовець ТрО.

Здобуття військово-облікової спеціальності

Пізніше, у жовтні 2023 року, військовий поїхав за кордон вдруге - цього разу в Чехію, на спеціалізоване навчання для отримання військово-облікової спеціальності (ВОС) "бойовий медик". "Для мене це була більше формальність - щоб отримати ВОС", - пояснює він.

Заняття тривали місяць. До недоліків навчання боєць відносить те, що в одній групі зібрали військових із різним досвідом і рівнем знань. "Таких, як я, і тих, що недавно мобілізувались або міняли спеціальність. Оскільки все рівнялось за найслабшим, мені було досить скучно, - каже він. - Інструктори теж були не найсильніші - хтось був у миротворчій місії на Кіпрі, хтось в Іраку".

На думку бійця ТрО, закордонні навчання були би більш корисними, якби їхню програму адаптували до знань і досвіду українських військових.

Читайте також: "Латання дірок". На що скаржаться бійці територіальної оборони

Курси лідерства

"У мене склалось враження, що вони вчаться на людях, які пройшли певні бойові дії", - каже "Рейнджер", військовослужбовець 59-ї окремої штурмової бригади, яка донедавна була мотопіхотною. У лютому 2024 року військового запросили на курси лідерства у Великобританію. На той час він воював у штурмовій групі та мав звання сержанта.

Навчання, які тривали 35 днів, проводили британські і румунські інструктори. На полігоні вони давали бійцям завдання, наприклад, із зачистки будівлі, і спостерігали за їхніми діями. Потім ставили оцінку і говорили, як би вони це зробили. "Для людини з бойовим досвідом там нема нічого нового, - підсумовує "Рейнджер". - У них багато помилок - у поводженні зі зброєю, у маскуванні". Він вважає, що українські військові з бойовим досвідом були би більш ефективними інструкторами.

Навчання для інструкторів

Пізніше, у травні 2024 року, "Рейнджер" знову поїхав у Великобританію, тепер на курси для інструкторів. На той час він уже навчав новобранців, які поповнюють 59-ту бригаду. "Коли ми приїхали, самі британці не знали, що з нами робити. Бо ми вже були інструкторами", - згадує "Рейнджер".

Він каже, що українських інструкторів навчали викладати за планом-конспектом, за яким працюють українські інструктори під час курсу БЗВП, що триває шість тижнів. Натомість "Рейнджер" навчає новобранців після навчальних центрів, безпосередньо в зоні бойових дій. Ці заняття зазвичай тривають від кількох днів до тижня. "У нас нема часу, аби провести якусь лекцію, аби навчати по плану, - пояснює інструктор. - Ми під час перекурів розповідаємо, як, наприклад, сховатися від дрона або накрити окоп. Коли приїздять новобранці, ми не знаємо, скільки в нас буде часу. Залежить від обставин".

Паралельно із інструкторами у цьому ж навчальному центрі проходив курс БЗВП для українських новобранців. Дехто з них згодом опинились у 59-й бригаді, а "Рейнджер" проводив для них додаткові заняття. За його спостереженнями, у цих новобранців був вищий рівень підготовки, ніж у тих, хто проходили курс БЗВП в українських навчальних центрах. "З ними було трохи легше", - додає інструктор. Він, як і його колеги, вже не перший рік скаржиться на якісь підготовки новобранців в українських навчальних центрах.