Як хлопчика з "Охматдиту" лікують у Німеччині

Трирічний Дмитро Галак разом з мамою вже рік живе у Мюнхені. Він один з тих дітей, які не змогли продовжити лікування в "Охматдиті" через ракетний удар РФ по лікарні 8 липня 2024 року. Після атаки його, а також 10 інших дітей віком від кількох місяців до 15 років, евакуювали на лікування до Німеччини. DW провідала родину Галак у Мюнхені, аби дізнатися, як проходить лікування.

"У нас був важкий рік"

Дмитрик хворіє на гостру лімфобластну лейкемію. Аби побороти хворобу лікарі онкологічного відділення дитячої клініки Мюнхен-Швабінґ (München Klinik Schwabing) призначили хлопчику трансплантацію кісткового мозку. Але для того, аби зробити її, хлопчику треба було досягнути ремісії.

"Важкий рік у нас був насправді. Ми ніяк не могли досягнути ремісії. У нас навіть на тлі чи під час високодозної, найагресивнішої хімії, яку тільки може витримати такий організм дитячий, пішов ріст ракових клітин", - розповідає у розмові з DW матір Дмитрика Оксана Галак.

Вона стримує сльози і додає, що взимку трансплантацію переносили декілька разів. "І тоді вже найважчий період був. Тому що навіть тоді лікарі говорили, що шансів дуже мало. І це дуже страшно, коли розумієш, що може статися найстрашніше", - пригадує вона.

8-річний Женя - донор для молодшого братика

Донором для трансплантації кісткового мозку для Дмитрика став його рідний 8-річний брат Женя. У свій день народження хлопчик ліг у лікарню в Німеччині, аби подарувати шанс на життя своєму молодшому братику.

"Женчик дуже великий в мене молодець. Я переживала, все-таки дитина, що він якось буде боятися, можливо, відмовлятися. Він жодного разу навіть не натякнув на те, що він не хоче чи боїться. Він: ну треба, то треба", - згадує Оксана Галак.

Через 60 днів після трансплантації лікарі знайшли у Дмитрика залишки ракових клітин, а отже, хвороба повністю не пішла та залишався високий ризик рецидиву. Тоді Женя став для брата також і донором крові.

Читайте також: "Охматдит" через рік після обстрілу РФ: як працює й відновлюється лікарня?

Дмитрик почувається краще

Останні півтора місяця Дмитрик - у стані ремісії. Він має катетер у грудях, мусить приймати ліки і двічі на тиждень з'являтися в мюнхенській лікарні. Сім'я очікує на важливе чергове обстеження в липні, аби отримати підтвердження, що хвороба не повернулася.

Наразі ж Дмитрик, за словами Оксани, почувається краще. "Порівнюючи, дякувати Богу, з тим, що було, він зараз уже більш схожий на повноцінну здорову дитину. В нього навіть чубчик уже відріс", - розповідає матір хлопчика.

"Ще є за що повоювати"

Утім, агресивна терапія, через яку пройшов Дмитрик, не проходить без наслідків. У Дмитрика проблеми з легенями. Окрім того, організм хлопчика, за словами Оксани, хоче "відштовхнути" донорський кістковий мозок.

"От зараз ми лікуємося і в цьому напрямку також. Тому в нас ще трошки є за що повоювати, але головне, щоб найстрашніше не поверталося. Решту ми обов'язково подолаємо", - впевнено каже вона. За словами Оксани, попереду на сім'ю чекають роки лікарського нагляду і контролю за здоров'ям хлопчика.

Повернення додому

Наразі ж до Дмитрика в Мюнхен на літні канікули приїхали його старші брати з Умані - Женя та Максим. А трохи згодом сім'ю в Німеччині провідає й батько. Оксана, яка вже рік разом з сином перебуває в Німеччині, каже, що їй із Дмитриком дуже важко жити далеко від сім'ї. Коли старші сини в Україні, жінка реагує на повітряні тривоги в регіоні, не спить і просить дітей спускатися ближче до підвалу.

Сім'я сумує за можливістю знову жити разом. "Коли старші сини в Україні сідають вечеряти, то набирають нас на вайбер, ставлять нас по центру і ми з Дімчиком вечеряємо з ними разом. Кожен розповідає, як у нього день пройшов", - каже Оксана.

Оксана мріє про той час, коли лікарі підтвердять, що вони з Дмитриком можуть повернутися в Україну, аби продовжувати лікарський нагляд за здоров'ям сина вже там. Каже, що і Дмитрик пам'ятає і постійно згадує про дім: "Дитина завжди тягнеться туди, де прапор. Коли побачить десь: "Мамо, дивись, наша Україна!" Ну, такий він. Патріотом, мабуть, росте".