Ядерна зброя Франції для усієї Європи: що пропонує Макрон

Париж, 14 липня 1965 року - День взяття Бастилії, який є державним святом у Франції. Та поміж кавалерією, оркестром и колонами танків на традиційному військовому параді у французькій столиці можна було побачити щось незвичне: ракети з ядерною зброєю на мобільних пускових установках. Над ними гуртокіли бойові літаки Mirage. Тоді Франція вперше заявила світовій спільноті про наявність у неї сил ядерного стримування, або, як їх називають неофіційно, Force de Frappe.

Протягом наступних десятиліть вони перетворилися на центральний стратегічний елемент французької оборонної політики - винятково під французьким контролем та повністю незалежний. Атомна зброя не лише забезпечила для Франції постійне місце в ексклюзивному клубі ядерних держав, але й інструмент геополітичної влади. Один мінус: ця зброя дорого коштує, щороку на її утримання та модернізацію витрачається понад 10 відсотків оборонного бюджету країни. З огляду на великий державний борг країни це є великим навантаженням на державну скарбницю.

Ядерне стримування Франції: мета - оборона

Доктрина сил ядерного стримування Франції мало змінилася з часів Шарля де Голля - першого президента нинішньої П'ятої республіки. Її мета - захист "життєвих інтересів" Франції, що є свідомо розмитим формулюванням, адже ці інтереси можуть, але не мусять включати в себе також захист європейських партнерів у випадку воєнної загрози. Згідно з цією доктриною, застосування атомної зброї передбачене винятково в крайніх випадках і для оборони. Рішення щодо застосування ухвалює винятково президент республіки.

Французькі президенти - від де Голля до Ніколя Саркозі - неодноразово наголошували на тому, що ці "життєві інтереси" мають також європейську площину. Але їхні висловлювання мали радше символічний характер. Справжнього бажання ділитися атомною зброєю, принаймні публічно, Парижем не оголошувалося. Поки до влади не прийшов нинішній президент Еммануель Макрон.

Епохальні зміни у підході до ядерної зброї Франції

Відтоді як Макрон заступив на посаду в 2017 році, він не змінив саму ядерну доктрину, але додав їй європейського забарвлення. У своїй програмній промові у Військовій академії в Парижі у лютому 2020 року Макрон заявив, що французьке ядерне стримування стоїть на службі також і європейської безпеки та запропонував європейським партнерам стратегічний діалог. У Берліні це, можна сказати, проігнорували - через побоювання підірвати зобов'язання захисту європейських партнерів Сполученими Штатами Америки.

Читайте також: "Ядерна парасолька" Макрона: як реагують в Європі та в РФ

Але зараз тональність заяв із Берліна змінилася. "Франція висунула пропозицію принаймні поговорити про це - таку пропозицію я приймаю", - сказав Фрідріх Мерц (Friedrich Merz) незадовго після того, як він заступив на посаду канцлера. Він може уявити собі доповнення американської ядерної парасольки, яка зараз захищає Німеччину та інші країни Європи, французькими та британськими ракетами. "Ми в Європі не можемо власними силами замінити ядерний захист з боку США в рамках альянсу НАТО", - сказав Мерц. Яку саме роль у новій моделі могли б відігравати французькі ядерні сили і чи могли б вони в крайньому випадку прийти на заміну американським, Мерц не уточнив.

Що конкретно пропонує Франція?

Франція не пропонує створити спільну європейську ядерну зброю, а пропонує натомість спільну ядерну відповідальність. Макрон пропонує розпочати стратегічний діалог: він хоче запросити європейських партнерів, аби ті краще зрозуміли "багатозначно" сформульовану французьку ядерну доктрину, спільно обговорили можливі сценарії загроз та взяли участь у військових навчаннях як спостерігачі. У 2024 році у французьких навчаннях уже взяв участь італійський літак-заправник.

Останнім часом довга і досі радше теоретична дискусія набуває дедалі більш конкретних обрисів. Днями в інтерв'ю на французькому телебаченні Макрон повідомив, що Польща висловила бажання розмістити французьку ядерну зброю на своїй території за аналогом до Німеччини, де розміщена американська ядерна зброя, яку в разі загрози мають підняти в небо і доправити до цілі німецькі бойові літаки. За словами Макрона, він готовий говорити про розширення французької ядерної парасольки "з усіма партнерами, які цього бажають". При цьому Макрон уперше не виключив розміщення французької ядерної зброї в інших країнах ЄС.

Утім, на думку відомого французького експерта з оборонних питань Бруно Тертре, за словами Макрона ховається меседж: "Поки американська ядерна зброя розміщена в Європі, з французької точки зору немає підстав взагалі дискутувати про те, чи повинні французькі бомби розміщуватися в Німеччині чи деінде".

Читайте також: Німеччина і питання ядерної зброї

Попри це Франція вже працює над тим, аби більше підлаштувати свою ядерну інфраструктуру під Європу. Військову базу "Люксей-Сен-Совер" поблизу міста Люксей-ле-Бен лише за 100 кілометрів від кордону з Німеччиною найближчими роками планують переобладнати на ядерну базу для винищувачів Rafale. Це можна трактувати як сигнал, що Франція не лише хоче зберегти, але й цілеспрямовано розширювати дієздатність своїх ядерних сил, які, до того ж, стають ближчими до центру Європи.

Що гальмує проєкт Еммануеля Макрона

На даний момент Франція має близько 300 ядерних боєголовок. Цього достатньо для стримування на національному рівні, але не для загальноєвропейської системи захисту. Ракетоносії, підводні човни з балістичними ракетами та системи повітряного базування, заточені під французькі збройні сили.

"Я хочу вести дебати, але Франція не платитиме за безпеку інших", - чітко заявив Макрон. "Це не буде відбуватися за рахунок того, що нам потрібно для самих себе. І кінцеве рішення - за президентом республіки, верховним головнокомандувачем збройних сил", - додав він. Його меседж: серйозне розширення французької ядерної парасольки потребує більших зусиль - більше ракетоносіїв, додаткової інфраструктури, інтенсивніших навчань. Франція може це забезпечити, але не готова фінансувати це самотужки. Той, хто хоче, аби захист поширювався і на нього, має робити внесок - політичний, логістичний та фінансовий.

Утім, контроль чи залучення партнерів до ухвалення у майбутньому рішень щодо потенційного застосування атомної зброї Макрон категорично відкидає. Та це мало чим відрізняється від нинішньої моделі ядерного захисту в рамках НАТО із США у ключовій ролі. У Групі ядерного планування (NPG) НАТО відбуваються консультації, але не ухвалюються рішення. Рішення щодо застосування американської ядерної зброї ухвалюється винятково президентом США, у нинішньому випадку - Дональдом Трампом.

Історичні паралелі

Нинішня дискусія щодо атомної зброї нагадує ту, що відбувалася в 1960-их роках. Тоді у Вашингтоні обговорювали плани створення Мультилатеральних збройних сил (MLF), які передбачали наявність спільної атомної зброї НАТО. Шарль де Голль відкинув цей проєкт, а німцям пропонував Францію як альтернативу США. "Звичайно, ви не вірите, що американці нададуть вам якийсь реальний вплив на MLF. Чому б вам не приєднатися до нас?" - нібито сказав французький президент 1964 року в розмові з статссекретарем німецького МЗС. Утім, ані Мультилатеральні збройні сили, ані німецько-французька ядерна співпраця так ніколи й не були втілені в життя.

14 липня 1965 року Франція представила світовій спільноті суто національні ядерні збройні сили. Чи стануть вони через 60 років європейськими, залежить не лише від Парижа, але й від Берліна, Варшави - й Вашингтона.