СО2: назад в надра?

Цього разу міністри, керівники концернів та енергокомпаній, науковці, експерти обговорюватимуть питання: як, не гальмуючи прогресу економіки, дбати й про стійкий розвиток і про довкілля. Щороку людство забруднює атмосферу майже 25-ма мільярдами тонн СО2. Третина їх походить із димарів вугільних електростанцій. Кінцева мета зрозуміла: відмова від спалювання корисних копалин. Але доки всі потреби в енергії почнуть забезпечувати за рахунок екологічно чистих джерел - сонця, води та вітру - мине ще не одне десятиліття. За цей час, попереджає ООН, у кліматі планети можуть статися необоротні зміни. Обсяг парникових викидів треба радикально зменшувати сьогодні, негайно. Німецькі фахівці ознайомлять учасників Конгресу, як іде реалізація найбільшого в Європі пілотного проекту з поховання СО2 під землю – на вічне зберігання.

За часів Німецької Демократичної Республіки містечко Кетцін, за 20 кілометрів на Схід від Берліна, було відомо хіба що своєю великою кормовою фабрикою та підземним сховищем для зберігання аварійних резервів природного газу. 1965-го року мешканці розташованого поруч села Кноблаух стали скаржитися на нудоту та головний біль. Комуністичний уряд намагався замовчати, що газ із сховища просякає назовні. Але, зрештою, жителів довелося-таки евакуювати, а згодом - у ході таємної акції - зруйнувати також до фундаментів усі будівлі. „Неможливо повірити, - пише в липні 2007-го Süddeutsche Zeitung, - що непримітний Кетцін і стане тим місцем, звідки прийде порятунок для цілого світу. Проте, не виключено, що саме тут на нас чатуватиме величезна небезпека.” Керівник потсдамського Центру геофізичних досліджень, професор Рольф Еммерман:

„Ми пробуримо три свердловини завглибшки приблизно 800 метрів. Тобто, досягнемо пластів під колишнім сховищем газу. Однією свердловиною закачуватимемо двоокис вуглецю, а в двох інших міститимуться численні вимірювальні прилади. Це потрібно для того, аби постійно контролювати, що відбуватиметься з СО2 далі, які хімічні реакції розпочнуться в надрах. Теоретично, пористий піщаник повинен усмоктувати зріджений двоокис вуглецю, наче губка. У лабораторіях ми добре дослідили цей процес. Тепер метод випробовуватиметься в природних умовах.”

Науковці переконані, що цей експеримент Кетціну нічим не загрожує. Звичайно, не всім мешканцям до вподоби, що останніми місяцями містом уже розпочали їздити вантажівки з великими цистернами, в яких газ доставляють до сховища. Однак вірогідність того, що він колись просякатиме з місця поховання - мінімальна. Над піщаником залягають пласти глини та гіпсових порід, і вони мають забезпечити цілковиту герметичність. Не повинна погіршитися й якість питної води. За умови, однак, якщо маси СО2 поширюватимуться в надрах саме так, як було заплановано, тобто, в горизонтальному напрямкові. Рольф Еммерман:

„Ґрунтові води безперечно зміщуватимуться, але на такій глибині, що це не відіграватиме ролі для поверхневого водозабору. Принаймні, ми з цього виходимо. Але остаточну відповідь на цілу низку запитань можна буде дати не раніше, ніж за два роки - коли всі 60 тисяч тонн СО2 закачають у сховище.”

Порівняно з тими мільйонами тонн двоокису вуглецю, що його димарі німецьких вугільних ТЕС продукують щороку, 60 тисяч - сміховинна кількість. Але проект у Кетціні - пілотний. Він має довести, що ізолювати СО2 у піщаниках – цілком реально. Професор Еммерман категорично не згоден з експертами, які вважають цей метод безперспективним з тієї простої причини, що за якихось 30-40 років під землею більше не залишиться придатних для сховищ місць:

„На півночі Німеччини є великий осадовий басейн, у південних регіонах, у Рейнському прогині. Піщаники – взагалі найпоширеніша на планеті геологічна формація. Якщо цей спосіб утилізації СО2 так і не знайде широкого запровадження, то напевне не через брак місця.”

Сховищами могли б слугувати й порожнини, що залишаються після видобування вуглеводнів. Адже природний газ був надійно захований під землею мільйони років. Відповідний проект уже випробовують в Алжирі. Перед узбережжям Норвегії СО2 закачують під поверхню морського дна. У Канаді – в колишнє родовище нафти. Мільйонні суми виділяють на схожі досліди уряди Великобританії та США. Керівник потсдамського Центру геофізичних досліджень Рольф Еммерман:

„Це дуже дорогий експеримент, який ми всі разом здійснюємо. Передусім тому, що технології відфільтровування СО2 з продуктів згоряння тільки починають розробляти. Поки що в світі не існує жодної ТЕС, де б двоокис вуглецю збирали, замість того, щоб викидати в повітря.”

Тому газ для заповнення сховища в Кетціні доводиться закуповувати на нафтопереробному заводі, розташованому за 175 кілометрів. Потрібна кількість зрідженого двоокису вуглецю обійдеться в понад 4 мільйони євро. А загальна вартість проекту, що його фінансують Європейський союз, уряд Німеччини та енергетичні концерни – 35 мільйонів євро. Перші великі електростанції, на яких вугілля спалюватимуть без викидів СО2, можуть з’явитися, за оцінками експертів, не раніше 2020-го року. Якщо це взагалі колись станеться, кажуть деякі фахівці: СО2-вільні ТЕС будуть надто дорогими та низькоефективними, у них немає комерційного майбутнього. „Ідеться про „алібі-технологію”, - зазначив в одному з інтерв’ю керівник німецької енергокомпанії STEAG. „Яка, - додає Greenpeace, - дозволить іще тривалий час не полишати прибуткової газово-вугільно-нафтової колії.

За матеріалами німецьких ЗМІ