Макс Планк: невтомний фізик-революціонер

Макс Планк вважається революціонером у фізиці й належить до найвідоміших німецьких учених. Він перевернув деякі уявлення про фізику з ніг на голову. Інтерес до цієї науки й бажання вивчати її виникли вже в юному віці, коли Планку було 16. Хоча сам він скромно зазначає:

«Коли я був підлітком, мене цікавило все, що існує в світі. Тому це чиста випадковість, що я став природознавцем, а не філологом».

У Макса Планка було чимало талантів. Він міг стати й видатним музикантом. Планк майстерно грав на кількох інструментах: віолончелі, фортепіано та органі. Він брав уроки співів і писав власні пісні.

Пізнє визнання

Але Планк обрав фізику. Причому ту її частину, займатися якою йому не радили:

«Теоретична фізика – це чудовий фах, але принципово нові відкриття там майже неможливі».

І все ж таки провідні фізики того часу помилялися. У 1879 році, коли Планку був 21 рік, він отримав ступінь доктора наук. Через рік – професора. Але йому довелося п’ять років чекати, поки знайшлося місце роботи. Планк займався тепловою фізикою і зробив геніальне відкриття, що лягло в основу квантової фізики. Він встановив, що тіло випромінює енергію не постійно, а невеличкими порціями, так званими квантами.

«Спочатку я обережно висловлював цю гіпотезу, оскільки вона суперечила тодішнім уявленням про атоми. Але іншого шляху не було».

І все ж таки провідні фізики того часу не поспішали визнавати відкриття Макса Планка. Оскільки це ставило під сумнів чинний тоді закон природи:

«Минуло кілька років, перш ніж колеги-фізики звернули увагу на мою теорію. У широких колах її не зрозуміли й спочатку проігнорували. Але я не звертав на це уваги, я був переконаний, що все правильно».

Визнання прийшло аж у 1918 році, коли Макс Планк став лауреатом престижної Нобелівської премії. Одним із перших, значення його відкриття зрозумів Альберт Ейнштейн. Він враховував відкриття Планка у своїй гіпотезі й через три роки після нього теж отримав «нобелівку» в галузі фізики. Планк запросив молодого Ейнштейна до Берлінського університету імені Гумбольдта, в якому він відкладав.

«Я викладаю в Берлінському університеті від 1889 року. Я, власне, – старий берлінець. Потрапивши сюди один раз, залишаєшся назавжди, тому що Берлін – це центр інтелектуального руху в Німеччині».

Планк переманював до Берліна багатьох учених, які пізніше ставали лауреатами Нобелівської премії. В тому числі Лізе Майтнер, яка хоч і не отримала премії, але на думку багатьох, її заслужила. Майтнер стала першою жінкою-асистентом у Берлінському університеті ім. Гумбольдта.

Суперечлива роль у роки нацизму

Коли 1933 року до влади в Німеччини прийшли нацисти, Планк залишився в країні, хоча чимало його колег-учених емігрували. Для Планка, який виріс у кайзерівській Пруссії, лояльність до держави була в крові. Його роль у часи нацистської диктатури досі викликає суперечки. Коли нацисти почали кампанію проти євреїв, Планк намагався втримати учених-колег від еміграції, допомагав з роботою і це йому інколи вдавалося. Але у випадку з Ейнштейном, якого фашисти поливали брудом, Планк промовчав.

У приватному житті вченому довелося пережити кілька трагедій. Дружина Макса Планка рано померла від туберкульозу. Він також пережив смерть усіх своїх чотирьох дітей. Старший син загинув у Першій світовій війні, дві дочки померли при народженні дитини. Молодший син Ервін Планк був причетний до замаху на Гітлера й страчений у січні 1945 року. Планк особисто звертався до нацистського диктатора з проханням про помилування, але безрезультатно.

Після війни, коли Планку було вже 87, він почав свою останню місію. Видатний фізик знову очолив наукове Товариство ім. Кайзера Вільгельма. 1946 року його перейменували в Товариство ім. Макса Планка. Сьогодні ця престижна наукова організація об’єднує 80 інститутів в усьому світі. Одна з головних сфер діяльності товариства – міжнародний обмін та підтримка молодих учених. Макс Планк може пишатися своїм дітищем. Він помер восени 1949 року, не доживши один рік до 90-ліття.

За матеріалами кореспондентів